Напередодні внесення змін до Виборчого кодексу після останніх місцевих виборів Громадянська мережа ОПОРА проводила дослідження застосування гендерних квот у виборчому процесі та нової практики участі жінок у політиці. Для цього представники ОПОРИ по всій Україні спілкувались із безпосередніми учасницями виборчого процесу: з жінками, які пройшли до рад тих, чи інших рівнів, і які тільки балотувалися.

ОПОРА залучена до роботи спеціально створеної робочої групи при профільному комітеті Верховної Ради, тому весь масив зібраної інформації буде використаний під час підготовки поправок.

Я ж хотів би поділитись власними спостереженнями та деякими результатами інтерв’ювання кандидаток та депутаток у Черкаській області. Та для початку нагадаю “теорію” однієї з головних новел Виборчого Кодексу, який тепер передбачає застосування номінаційних ґендерних квот.

Теорія

У разі застосування системи відносної більшості в багатомандатних виборчих округах місцевим організаціям партій в переліку висунених кандидатів потрібно забезпечити присутність принаймні 30% представників однієї статі у загальній кількості кандидатів. Така система використовується в громадах, де проживає менше 10 тис. виборців.

На виборах до обласних, районних, а також всіх міських, селищних та сільських рад в територіальних громадах, де проживає 10 і більше тисяч виборців, де застосовується пропорційна виборча система з відкритими списками, ґендерна квота передбачає додаткові вимоги щодо порядку розміщення кандидатів.

Так, ч. 9 ст. 219 Виборчого кодексу передбачає, що під час формування єдиного та територіальних виборчих списків організація партії повинна забезпечити присутність у кожній п’ятірці (місцях з першого по п’яте, з шостого по десяте і так далі) кожного виборчого списку не менше двох кандидатів кожної статі.  А в разі формування організацією партії списків з кількістю кандидатів, яка не є кратною п’яти застосовується вимога щодо почергового включення кандидатів різної статі до списку.

Отже в кожній п’ятірці кожного списку має бути три жінки та двоє чоловіків, або ж навпаки. Якщо список, наприклад, складається з дев’яти кандидатів – то в останній четвірці кандидати мають бути включені у порядку «чоловік-жінка-чоловік-жінка» або ж «жінка-чоловік-жінка-чоловік».

Результати виборів

На Черкащині у фокусі опитування ОПОРИ були кандидатки та депутатки до Черкаської обласної, районної та міської рад. Відтак, нагадаю ґендерний аспект результатів виборів до цих рад.

Згідно з протоколом Черкаської обласної ТВК, серед 64 депутатів, яких було обрано до обласної ради – 19 жінок, що становить 30%. Нині ж у раді 18 жінок. Замість Лесі Онищак із партії “За Майбутнє”, котру обрали на одному з територіальних округів, до ради увійшов її колега-чоловік. Пані Леся, на жаль, не виявила бажання поспілкуватись щодо причин такого рішення і загалом щодо цієї теми. Нагадаю, що минулому скликанні, станом на фініш каденції було 11 депутаток при складі ради у 84 обранців, себто 13%.

Серед 42 депутатів, що увійшли до Черкаської міської ради за результатами виборів було 11 жінок, що становило 26%. Однак Юлія Темченко із ВО “Батьківщина” відмовилась від мандату (про що ще йтиметься далі в тексті), а в той час Олена Шевченко із партії “За майбутнє” зайшла за колегу по партії, якого згодом обрали міським головою. Однак у січні Олена Шевченко відійшла у вічність і її депутатське місце зайняв Павло Карась. Тож нині в Черкаській міській раді 10 жінок. Минула каденція завершувалась із чотирма депутатками в складі ради.

У Черкаській районній раді нині 20 жінок із 54, себто 37%. До минулого скликання за результатами виборів потрапили 11 жінок, що при складі тодішньої ради в 36 депутатів становило 30%.

Відтак, навіть якщо керуватись лише цими суто математичними показниками, вже можна говорити, що зміни спрацювали.

Безпосередній досвід

Було проінтерв’юйовано десять кандидаток та чинних депутаток названих рад від різних партій. Планувалось дещо більше охоплення, однак слід зазначити, що значна частина жінок відмовилися пройти опитування, або ж і взагалі проігнорували пропозицію ОПОРИ. Респонденткам було гарантовано анонімність.

Жодна з них не відзначила, що під час кампанії виникали проблеми пов’язані зі статтю. Також респондентки не відчували жодного тиску, чи негативного ставлення за ознаками статі з боку колег, виборців, близьких. Усі також наголошували, що мали рівний із чоловіками доступ до (організаційних, медійних, фінансових) партійних ресурсів, хоча кілька кандидаток відзначили, що на доступ, дещо впливало місце в списку. Не зіштовхувались із чорним піаром пов’язаним зі статтю щодо себе, чи інших кандидаток.

“Я взагалі вважаю, що бути кандидаткою-жінкою набагато легше, ніж чоловіком. До нас краще налаштовані люди, нас краще сприймають, до нас більше довіри”, – переконана одна з респонденток. Подібна думка звучала з вуст половини опитаних.

Деякі кандидатки, а серед них були і жінки віком  20, 23 і 26 років, відзначали, що мав місце ейджизм щодо них. Дещо старші віком кандидатки відзначали, що і їм відомі такі факти.

Опитування також показало, що більшість партій не мають гендерної політики, чи ж усталеної практики залучення та роботи із жіночим активом. Достеменно відомо лише про т. зв. жіноче крило “Європейської солідарності” та жіночий рух “За майбутнє”. 

Головні бар’єри: сімейний та фінансовий

Абсолютна більшість кандидаток максимальною оцінкою характеризували ступінь фактичної рівності у доступі до участі у виборах чоловіків та жінок. Та разом із тим основним бар'єром, що обмежує доступ жінок до участі в політичному житті всі респондентки, за винятком однієї, у тій чи іншій мірі, назвали родину.

“Я не бачу бар’єрів. Головне мати бажання, бути, по-перше, впізнаваною людиною в суспільстві, впізнаваною завдяки якійсь своїй діяльності: творчій, громадській, чи бізнесовій. І тоді партії самі тебе знайдуть і неважливо чи ти жінка, чи ти чоловік” – говорить одна з чинних депутаток, бізнесвумен. –  “Якщо ти рейтингова людина, то партія за тобою і так прийде. Та от, наприклад, до тебе прийшли, а твій чоловік і твої троє дітей потребують дуже багато часу... Хоча мені важко про це судити, тому що моя сім’я мене підтримала, але це точно може бути проблемою”, – міркує жінка.

“Я вважаю, що головний бар’єр – це чоловік. Родина”, – говорить інша респондентка, котра на цих виборах не пройшла до ради, однак була депутаткою у попередній каденції. “Але і фінансові бар’єри присутні”, – додає вона. – “Тому що це має бути вже такий рівень бізнесу, коли жінка може приділити цьому увагу. А якщо це проста робота зі ставкою, то це набагато складніше. І має бути готовий чоловік, що ти депутат. Для мене було найскладнішим, що чоловік це важко сприймав. Діти були маленькі. Аби був рівень доходів щоби можна було собі дозволити няньку, водія – тоді так. Якісна робота вимагає доволі багато часу. Тож перш за все має бути вирішене питання з оплатою, або зі зменшенням кількості обов’язків і повноважень.”

“Ми ж розуміємо, що депутатська діяльність оплачується тільки у випадку якщо ти депутат Верховної ради. І ця робота займає великий шмат часу. Тобто ти повинна мати якесь джерело доходу, яке не вимагає від тебе постійного контролю, або постійної присутності на одному місці. Це одна з перепон”, – абсолютно згодна із нею інша кандидатка, яка, зрештою не була обраною до ради.

Ще однією з причин називають низький ступінь довіри до жіночого лідерства, який базується на стереотипах. “Так історично склалося, що чоловік має бути головніший. На соціальному рівні нас не одне покоління вчили, що чоловік – голова і він має заробляти гроші та займатися державотворчими процесами. Я думаю, що це повпливало на свідомість самих жінок”, – говорить одна з кандидаток.

“Теперішнє бачення “чоловік – голова, чоловік-добувальник, а жінка має сидіти вдома і бути берегинею” формувалось не один десяток років і наразі його цілком приймають більшість жінок”, – доповнює її роздуми інша.

Слід також згадати і думку про певні психологічні моменти в роботі, з чоловіками, що їх відзначають жінки. “Чоловіки відчувають себе головнішими, навіть коли ви в одній упряжці”, – говорить респондентка, котра працювала в штабі і за результатами виборів не пройшла до жодної з двох рад куди балотувалась.

“Для того щоб жінка могла вільно себе почувати у передвиборчих кампаніях, потім в роботі, мені здається, що вона повинна показати чоловікам, що вона набагато обізнаніша за них у виборчому законодавстві, потім і у законодавстві щодо місцевого самоврядування. Вона повинна бути на щабель вище чоловіка. Тоді її сприймать як рівню”, – міркує чинна депутатка Черкаської районної ради.

Технічні кандидатки

Більшість опитаних не заперечують щодо фактів залучення “технічних кандидаток” з метою заповнення гендерної квоти як у їхній партії, так і, особливо, про відомі їм прецеденти у конкурентних політичних сил. 

“Я думаю, що всі на це йшли, аби донабрати весь список. Щоб виставити до ради максимальну кількість кандидатів. Дівчат набирали з працівниць штабу, доповнювали списки тими, хто йшов у ради інших рівнів”, – зізнається одна з кандидаток, яка сама балотувалась до облради суто для квоти, а в той же час пройшла з першої п’ятірки до міської ради одного з міст Черкаського району.

Інша кандидатка зізнавалась, що їм прямо говорили “приводити знайомих” на низькі місця у списках. “З цим кожна партія стикнулась, тим паче на непріоритетних місцях у списках. На прохідних місцях, умовно, в перших десятках, у більшості партій здебільшого були жінки із солідним особистим рейтингом, чи ті, хто вже давно в політиці”, – відзначає вона. Сама ж вона була у першій десятці в єдиному списку та другою в територіальному, однак до жодної з двох рад, до яких балотувалась не потрапила через низький рейтинг партії та власні недопрацювання в кампанії.

У той же час одна із респонденток слушно відзначила, що навіть досвід технічного кандидатства, чи досвід участі в кампанії на далекому від прохідного місця в списку, як це було в неї, однак дуже корисний як загалом так і для подальшої участі у виборах.

Тиск та відмови від мандатів

Жодна з респонденток не відзначила, що у її партії та на її рівні мали місце пропозиції, чи тиск на кандидаток під час виборчої кампанії щодо подання до ТВК заяв про відмову від балотування. Так само ніхто із обраних після оголошення результатів не отримував  пропозицій і не зазнавав тиску щодо того, щоб відмовитися від свого мандата чи «поступитися» місцем іншому кандидату.

Проте одразу кілька респонденток не виключають, що ситуація могла мати місце в інших партіях. “Ви ж самі знаєте приклад Батьківщини”, – натякнула одна з них.

Дійсно. Такий прецедент мав місце. Невдовзі після оголошення результатів виборів до Черкаської міської ради, 12 листопада до ТВК надійшла заява  про відмову від мандата Юлії Темченко, котра була четвертою у єдиному списку партії ВО “Батьківщина”. За тим, 18-го листопада, послідувала заява і п’ятої у єдиному списку – Світлани Бєлової. Таким чином мандат отримав шостий номер – Валерій Міняйло.

Очільник міського осередку партії тоді, як пишуть місцеві ЗМІ, прокоментував ситуацію дещо двозначно і неконкретно. Мовляв, наразі депутатський корпус не готовий до таких високоморальних та високодуховних людей, якою є, зокрема, Юлія Темченко. 

Я ж вирішив запитати у самих кандидаток. Юлія Темченко відмовилась коментувати причини своєї заяви. А Світлана Бєлова говорить, що відмовитись від мандату було виключно її особистим рішенням, яке, зокрема, базувалось на особистих причинах. “Жодного тиску з боку керівництва партії на мене не було”, – стверджує Світлана Василівна.

Насамкінець

Усі респондентки з числа обраних до рад задоволені посадовою/кадровою позицією в ОМС після обрання і заявляють, що вона відповідає рівню їх кваліфікації та амбіцій. Так само усі вони відчувають вплив на прийняття рішень в межах фракції і беруть участь у діяльності осередків своїх партій та отримують підтримку від них у разі потреби.

Цікаво, що більшість серед тих опитаних, що не потрапили до рад, переконані, що братимуть участь і в наступних виборах, однак не впевнені щодо того чи балотуватимуться від тієї ж партії, або ж і взагалі сподіваються на можливість бути самовисуванками, чи незалежними кандидатками.

Епілог

Респонденткам здебільшого складно говорити про конкретні кроки, які могли б допомогти жінкам активніше брати участь у політиці. “Можливо, варто робити просвітницькі, мотиваційні, освітні кампанії, аби долати стереотипи нашого народу. Хоча їх і так чимало останніми роками. На законодавчому рівні вже, здається, зроблено все. Тож я  вважаю, що на наступних виборах буде ще більше жінок і вони зрозуміють, що можуть брати на себе ініціативу”, – переконана одна з респонденток.

Не раз звучали думки і про те, що жодних бар’єрів нині немає і головне бажання. “Думаю для жінок уже зроблено все і головне – їхнє власне бажання”, – говорить чинна депутатка Черкаської міської ради. “Гарна історія, що це [гендерні квоти] зроблено і є можливість саме проявитися”, – говорить її колега по корпусу з іншої партії. – “З’явився ще більший, хай зараз місцями дещо і штучний попит, який слід використати саме активним жінкам”, – додає вона.

“Перешкод для жінок я не бачу жодних. Партійні списки хотіли наповнювати тими, хто принесе користь, а не за статтю. Якщо ти активний і ефективний, то за тебе будуть боротись. Тому просто слід бути активним, незалежно від того чоловік ти чи жінка!” – переконана ще одна чинна депутатка.

 

Підготовлено в рамках проєкту “Виборча реформа задля посилення впливу агентів змін та підтримки публічного діалогу”, який реалізує Громадянська мережа ОПОРА за підтримки ЄС ombudsman.oporaua.org/about_project