Прихід українського Джорджа Вашингтона «з новим і праведним законом» пророкував у свій час Тарас Шевченко. Українським Кромвелем називали деякі історики Богдана Хмельницького, а деякі Івана Мазепу. Українським Пілсудським називали іноді Симона Петлюру, а деякі публіцисти досі зітхають, що не з’явився іще український Валенса чи український Мандела… Українською Залізною леді називають прихильники Юлію Тимошенко, натякаючи на Маргарет Тетчер… Зустрічаються подібні історичні аналогії також у негативному контексті: Януковича, скажімо, дехто вважав українським Хусейном чи Каддафі.

Аналогії та паралелі з діяльністю знакових постатей світової історії обігрують також штаби та «фанати» деяких кандидатів у Президенти України, використовуючи їх під час агітації та контрагітації.

Що стосується кандидатів, які «відсіялись» після першого туру виборів, то на думку спадає аналогія з новітньої історії, за якою Ігоря Смешка порівнювали з Євгеном Марчуком. Таке порівняння висловлювала, зокрема, дружина Марчука (екс-прем’єра, екс-очільника СБУ та учасника боротьби за президентську посаду в 1999 році) Лариса Івшина. Про «феномен Смешка», який посів «нішу державника», що була «вакантною» після Євгена Марчука, вона говорила і в соцмережах, і на сторінках газети «День», яку очолює.

Та найбільш експлуатованими в ході цієї виборчої кампанії стали порівняння Петра Порошенка з гетьманом Павлом Скоропадським (керував Українською Державою протягом 7 місяців у 1918 році) та порівняння Володимира Зеленського з президентом США Рональдом Рейганом (очолював Сполучені Штати протягом двох каденцій, у 1981-1989 роках).

Петро Порошенко – це…

Про те, чи повторить Порошенко помилки Скоропадського, деякі ЗМІ розмірковували ще у 2015 році, у 2017 Петро Порошенко розповідав, що серед книг, які його вразили, були «Спогади» Павла Скоропадського, у позитивному плані чинного Президента порівнювали з останнім гетьманом і в контексті зміцнення армії, дипломатичного успіху, захисту української мови та виборювання автокефалії для Православної церкви України. Дехто навіть зазначав, що в питанні автокефалії гетьман був менш рішучим, ніж Президент Порошенко.

Хтось погоджується з такими аналогіями, хтось має інший погляд. На сайті «Страна. ua» наприкінці минулого року з’явилась публікація в подібному жанрі історичних паралелей під заголовком «Скоропадский-Порошенко и Петлюра-Тимошенко. Как ровно 100 лет назад в Киеве пала гетманская держава», а нещодавно політолог Юрій Романенко поширив відео під заголовком «Порошенко – это Скоропадский, а Зеленский – Директория. Разбор страшилки».

У Fb-дописі дипломата і шоумена Дмитра Чекалкіна теж бачимо аналогії з подіями і 100-річної давності, і пізніших часів: «Коли Скоропадський почав розвивати науку, культуру, будувати зв’язки з заходом і чітко визначив, що більшовики – ворог, з яким не можна домовлятися, українці і його не підтримали. Їм куди більше до вподоби були обіцянки світлого соціалістичного майбутнього від Винниченка та Грушевського, тож правління гетьмана було повалено, а до влади прийшли люди, що ледь не без бою здали країну більшовикам і «братському» народу, а самі швиденько до них приєдналися. Результат - червоний терор, голодомор та довготривала радянська окупація...».

Тобто протиставляється «сильний» гетьман-державник і «популісти», що йому протистоять, також просувається думка: «Якщо не він, то окупація». Чимало репостів зібрав у Фейсбуку і нещодавній допис Ольги Романишиної, в якому вона зазначає, що Порошенко «не поїхав у спокійну цивілізовану країну, а тягне ярмо відповідальності за народ України». За її словами, так у свій час зробив і Скоропадський – «після того, як дав українцям можливість похрустіти французькою булкою, запити її запашною кавою у буфеті київського театру, де йшла вистава українською мовою. Це все стало можливим у вирі Першої світової війни та революції…», хоча «народ потребував більшовицьких популістичних гасел, які так солодко лилися у вуха і так зігрівали душу», також «у спину йому лилися помиї образ та докорів».

У групах, що підтримують Петра Порошенка, ширяться фото із зображенням та цитатами Скоропадського. Одна з них містить фразу гетьмана про те, що «в українців є жахлива риса – нетерплячість та бажання добитись всього і одразу» та коментар: «А Гетьман Скоропадський ще у 1918 році про щось схоже на зараз писав».

Звісно, при порівнянні постатей Скоропадського і Порошенка можна знайти чимало спільного (власне, щось спільне є в будь-яких двох чи кількох людей). Обидва починали свій шлях в одній політичній системі, а продовжували в іншій. Обидва стали на чолі держави у складні часи, в умовах збройного відстоювання незалежності. Обидва впроваджували реформи. Ставлення до діяльності обох було і є досить неоднозначним…

Проте публіцист і блогер Павло Зуб’юк наводить «негативи» Скоропадського і обертає аналогію не на користь Порошенка. Зуб’юк вважає, що історична аналогія підганяється під тезу необхідності гуртуватися навколо чинного лідера. Але, на його думку, Скоропадський, який представляв інтереси дворян, фабрикантів, крупної буржуазії та землевласників, повинен був переконати їх «віддавати землі селянам, а заводи робітникам» заради виживання і «щоб дочок не ґвалтувала п’яна матросня за кілька місяців».

«Перенесемо це на зараз. Чому Порошенко не може сказати олігархам, що теж треба чимось поступитися – скажімо, акцизом на вживані автомобілі… Заради країни, щоб завтра не прийшли ввічливі зелені гномики, давайте поступимось тут, поступимось тут, трохи поліцію реформувати... Потрібно поступатися заради спільного добра інтересами свого класу», – каже блогер і наприкінці закликає «або не проводити такі небезпечні паралелі, а якщо проводити, то думати і під таким кутом…».

«Він не Скоропадський», – пишуть одні, критикуючи Петра Порошенка. «Добре, він Скоропадський», – нібито погоджуються інші його опоненти, але витягають на білий світ такі висловлювання і дії гетьмана Скоропадського, які не сподобались би нині патріотам-державникам. Так, за правління Скоропадського зміцнилось військо, відбувалось міжнародне визнання і певний ренесанс української мови та культури. Але в спогадах Денікіна є свідчення, що Павло Скоропадський у 1917 році називав себе «истинно русским человеком», який «совершенно чужд самостийности». Також як певний контрудар проти використання образу Скоропадського в «піарі» Порошенка опоненти демонструють останні грамоти гетьмана, в яких він фактично відмовляється від ідеї незалежної України та покладає надію на майбутню федерацію з небільшовицькою Росією…

До речі, фантазій на тему Скоропадського ніхто не монополізував – російський сайт «Антифашист» позаторік у розлогій статті аргументував по пунктах, що до нього найбільш подібний Янукович…

Володимир Зеленський – це…

А піарники та прихильники кандидата в Президенти України Володимира Зеленського взяли собі на озброєння образ 40-го Президента США Рональда Рейгана. Очевидно, така ідея виникла у відповідь на закиди опонентів про те, що актор нібито не може керувати державою. З одного боку бачимо маніпуляцію «не зможе, бо актор», з іншого – «зможе саме тому, що актор».

Складовою піар-кампанії дехто називав і демонстрацію на телеканалі «1+1» документального фільму «Рейґан», знятого каналом «BBC». Переклад українською цього фільму озвучив Володимир Зеленський – актор, шоумен, телевізійник і, водночас, кандидат у Президенти України. Опоненти навіть намагались оскаржувати трансляцію цієї стрічки 30 березня, в «день тиші» напередодні голосування, розцінюючи це як приховану чи незаконну передвиборну агітацію.

В анонсі на сайті «1+1» було зазначено, що фільм «розповідає про життєвий шлях історичної персони, сорокового президента США Рональда Рейґана. Політичний діяч вирізнявся своїми ліберальними і демократичними переконаннями. Він зміг стати одним з найвпливовіших людей у світі, завоювавши авторитет у багатьох країнах. Рейґан змінив кар’єру актора на політичну, де зумів досягти великих успіхів, зробивши свою країну ще більш сильною».

Ще восени 2017 року паралель між Рейганом та Зеленським провела Надія Савченко – тоді нардеп, нині підсудна. В студії телеканалу «NewsOne» вона заявила: «Я от подумала: а чому б Зеленському не піти в Президенти? Чому ні? З Рональда Рейгана вийшов непоганий Президент. А Зеленський, тим більше, вже провів репетицію в фільмі «Слуга народа». Нам сподобався фільм. Чому б не подумати Зеленському про те, щоб піти в Президенти? Іти і протиставити себе цьому парламенту. І навести порядок. Чим чорт не жартує». Це її висловлювання дало підстави опонентам припускати, що Зеленський є «проектом» тих же, хто «розкручував» Савченко.

«Рональд Рейган американский президент, Джимми Моралес президент Гватемалы, Марьян Шарец пример министр Словении, Вацлав Гавел первуй призедент Чехии, все они комики, сатирики, а также вывели свои страны с кризиса!!! И Зе может, я на этонадеюсь…», – коментарі на зразок цього з’являлись у соцмережах в групах на підтримку Володимира Зеленського як аргумент на користь того, що актор (чи комік, шоумен) є хорошим вибором для України.

Проте з іще більшою завзятістю опоненти почали доводити, що Володимир Зеленський не вартий такого порівняння, що йому «далеко до Рейгана» тощо. Долучився до цієї дискусії і екс-посол США в Україні Джон Гербст. Сайт «Голосу Америки» розмістив відео, в якому він зазначає, що порівнювати Зеленського з Рейганом недоречно. «Хоча і Президент США, республіканець Рейган, і кандидат у президенти України Володимир Зеленський вийшли із шоу-бізнесу, між ними існує величезна різниця. Рейган був залучений до політики навіть перебуваючи у шоу-бізнесі. Він був активний у профспілковій політиці із Гільдією акторів під час періоду Маккарті. Це було для нього важливим досвідом. До того ж, він був губернатором Каліфорнії. Він був досвідченим політиком, добре розбирався у проблемах, хоча його критики тоді говорили, що він некомпетентний. Їх не можна порівнювати – Рейгана і Зеленського», – сказав Гербст, і його тези з ентузіазмом стали поширювати опоненти «ЗеКоманди».

Менш дипломатично з цього приводу висловився письменник Дмитро Калинчук-Вовнянко у своєму дописі «Чому Зеленський – не Рейган?».

«Для початку, давайте не будемо називати Вову Зеленського відомим шоуменом – давайте називати його юристом без практики. А чому ні? Освіту юриста Вова Зеленський свого часу здобув, але працював по ній лише 2 місяці, позаяк зразу пішов виступати у КВН. Рональда Рейгана називають актором – хоча на 1980 р. він у кіно не займався більше 15 років. Тож якщо Рейган – актор, то Зеленський – юрист без практики», – пише Вовнянко. Також він зазначає, що Рейган, попри поганий зір, служив у війську під час Другої світової – був офіцером зв’язку, знімав фільми для армії. Також працював рятувальником, був профспілковим активістом, очолював Гільдію кіноакторів, також був «республіканцем зі стажем», пройшов усіма партійними щаблями, був обраний губернатором штату Каліфорнія і працював на цій посаді 8 років.

Отже, на час його обрання Президентом Рейган уже давно перестав бути політиком, стверджує письменник. «Вова Зеленський людей бачив лише зі сцени і через вікно авто – до нього ніколи не приходили натовпи кривджених і знедолених зі скаргами, як до будь-якого голови райради. Вова Зеленський не має ефективної команди, на яку він міг би обпертися. Вова Зеленський ніколи не керував навіть Територіальною громадою – а пхнеться керувати державою розміром з Францію...».

Але прихильники аналогії «Зеленський – Рейган» теж мають що відповісти на закиди. Як подібні риси вони наводять талант, знання потреб суспільства і досвід (у Зеленського великий досвід управління успішною компанією «Студія Квартал-95», продюсер телеканалу тощо).

Тезу, що «Зеленський та Рейган – дві великі різниці», протягом цієї виборчої кампанії неодноразово поширювали і на телебаченні, і в формі аналітичних публікацій, і в вигляді інфографіки, фотожаб та карикатур.

Ще один приклад – пародійно змонтоване відео, в якому на промову Рональда Рейгана було накладено запис висловлювань Володимира Зеленського про ФОПів і «шість процентів».

Як контраргумент наводилось навіть те, що Рейган став Президентом у 69 років, а Зеленському лише 41.

І наостанок

Звісно, не було оприлюднено офіційних заяв від виборчих штабів на кшталт «Наш кандидат – реінкарнація Скоропадського» або «Наш кандидат – копія Рейгана». А неофіційно можна проводити будь-які аналогії між будь-якими діячами, порівнюючи або протиставляючи їх.

Інша справа, що під час нинішньої передвиборчої кампанії неофіційне використання таких аналогій як елементів політичної агітації було іноді маніпулятивним та некоректним, з елементами підміни понять та «чорного піару».

Довідково: Спостереження ОПОРИ спрямовано на незаангажовану оцінку процесу підготовки та проведення виборів, сприяння чесним та вільним виборам, попередження порушень. Із жовтня 2018 року Громадянська мережа ОПОРА проводить масштабну кампанію спостереження за виборами Президента. З моменту офіційного старту виборчої кампанії до спостереження залучено 204 спостерігачі по всій країні. А 31 березня 2019 року та в разі проведення другого туру до них долучаться ще понад 1 500 спостерігачів. Вони також здійснюватимуть паралельний підрахунок голосів (PVT – parallel vote tabulation) з метою отримання результатів виборів, набагато швидших за офіційні та точніших за екзит-поли. Крім того, ми моніторимо використання бюджетних ресурсів у цілях непрямої агітації, навчаємо правоохоронні органи щодо особливостей виборчого процесу, запустили мережу громадських омбудсменів із захисту виборчих прав громадян, оцінили виконання Україною рекомендацій міжнародних місій щодо виборчої реформи та займаємося просвітою виборців.