У ці січневі дні ЦВК офіційно реєструє перших претендентів на посаду президента, партії влаштовують з’їзди і «благословляють» своїх висуванців, політологи прогнозують, що участь у виборчій кампанії може взяти півсотні або й сотня кандидатів… У той же час у ЗМІ, соціальних мережах та «на кухнях» лунають категоричні, навіть екстремістські думки про те, що деяким політикам треба заборонити балотуватись, декого прогнати, а декого кудись кинути, деякі телеканали закрити, деяку політичну агітацію палити, а деякі категорії виборців позбавити права голосу.

Ідея вважати прихильників певного політика «недогромадянами» – не нова. Для прикладу, ще в 1999 році лідер Соцпартії Олександр Мороз, посівши в першому турі президентських виборів 3 місце і не потрапивши у 2 тур, заявив, що громадяни, які проголосували за чинного голову держави Леоніда Кучму, «ще не дозріли до статусу народу, є просто людьми і населенням», а потім ще й «політкоректно» побідкався, чому вони «так тупо і послідовно, як барани на забій, йшли за Кучмою». Тобто Мороз не говорив про масові фальсифікації, не доводив їх у суді, а порівняв з баранами майже 9 млн. 600 тис. громадян України, які проголосували «не за того»…

Днями перекладач, дипломат, шоумен і блогер Дмитро Чекалкін у розмові з тележурналістом Романом Чайкою теж висловив думку про незрілість українського суспільства, оскільки є люди, готові голосувати за певну кандидатку і певного кандидата.

А ще хтось публічно обурюється з приводу самого існування тих чи інших кандидатів. Та що ж це, мовляв, робиться?! Та як же може балотуватися оцей «маловідомий юрист»?! Та він же просто хоче відтягнути голоси у відомого директора гірськолижного курорту, в якого таке саме прізвище!.. Може. Але і балотуватись може. Обидва можуть. І навіть не з тієї причини, що один з однофамільців – колишній міністр, а інший – чинний нардеп. Та хай вони обидва будуть хоч безробітні, хоч перукарі – мають абсолютно однакове право балотуватися, і визначене воно не прізвищами і не посадами, а Конституцією та Законом про вибори.

Їм уже виповнилось по 35, вони громадяни України, постійно у ній проживають, володіють державною мовою. А внесок сумою 2,5 млн грн для них, очевидно, теж не буде перепоною, як і для багатьох.

А що ж порадити тим, кому «народ не такий»? Змінити одразу суспільство своєю емоційною заявою, певно, не вдасться. Але можна спробувати пошукати собі інше суспільство. От, наприклад, колишній міський голова Києва Леонід Черновецький, який до липня 2012 року очолював Київську міську раду, паралельно ще й репатріювавшись в Ізраїль, а згодом, у 2015 році, заявив, що вже 5 років проживає у Грузії, створив партію «За щасливу Грузію» і висувався до тамтешнього парламенту в мажоритарному окрузі. Обіцяв, зокрема, утричі збільшити пенсії. Балотувався безуспішно (11%, третє місце), але цілком законно, принаймні ніхто в грузинських судах його балотування не оскаржив…

05.01.2019 vinnytsia blog chernovetskyi

Є також не дуже реалістичні способи створити суспільство та електорат «під себе» – купити острів і заселити своїми однопартійцями та родичами, спробувати заснувати власну державу-колонію на Марсі… Більш реалістично – в рамках закону агітувати, інформувати, переконувати, пропагувати свої ідеї та критикувати ідеї опонентів.

Також розгорілись нещодавно дискусії стосовно того, що про своє рішення поборотись за президентське крісло заявив один із представників шоу-бізнесу. Одним не подобається сам кандидат, іншим його спеціальність, погляди, покровитель, ще комусь не подобається те, що його заяву про похід у президенти певний приватний телеканал показав у неправильний спосіб і в неправильний час. За традицією, лунають образливі слова і заклики «гнати» і «не пускати», а на адресу потенційних виборців цього кандидата вже авансом летять діагнози на кшталт «безмозкі ідіоти».

Також у соцмережах та деяких ЗМІ оприлюднена «свіжа» думка, що балотуватись у президенти якщо й може якийсь актор, то тільки актор масштабів Рональда Рейгана. Порівнюють і «аргументують». Мовляв, спочатку треба стати офіцером, знімати патріотичні фільми для фронту, потім двічі стати губернатором штату Каліфорнія і успішно себе проявити на цій посаді… А вже аж потім можна претендувати на пост голови держави... Але ні в законах США, ні в українському законодавстві таких вимог ми не знаходимо.

«Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою», – такі вимоги передбачає стаття 103 Конституції України. Раніше в Законі «Про вибори президента України» був ще один бар’єр для кандидатів – наявність непогашених судимостей, але 13 березня 2014 року цю норму прибрали. Ні для кого не секрет, що судимі у нас балотувались і будуть балотуватись.

Отже, опонентам слід уважно читати статті закону, в яких прописані підстави відмови кандидату в реєстрації або підстави зняття його з реєстрації. Крім відсутності певних документів, невнесення грошової застави, виїзду «на ПМЖ» в іншу країну чи визнання кандидата недієздатним тощо, це може бути також наявність у його програмі «положень, спрямованих на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення».

Якщо таке є в програмі кандидата – ЦВК його не зареєструє, не зважаючи на прізвище, досвід та фах. Ще одна перешкода – якщо кандидата висунула партія, «яка здійснює пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів…». Тобто лідер компартії може або судитись і доводити, що його партія такого «не здійснює», або оскаржувати «закон про декомунізацію», або, не втрачаючи часу, балотуватись шляхом самовисування.

Отже, спецслужби мають пильнувати, а суди визначати – хто з кандидатів злочинець, хто веде антидержавну діяльність. А якщо він простий і невідомий, однофамілець – це не злочин.

05.01.2019 vinnytsia blog ziizd partii

Якщо ж кандидат пройшов відбір ЦВК, агітував, не порушивши грубо виборче законодавство, переміг і відстояв свою перемогу в судах, то такий кандидат чарівною паличкою під назвою «демократія» перетворюється на всенародно обраного президента. Не дарма ж новообраний, вступаючи на посаду, каже у своїй присязі: «Я, такий-то, волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні...». Саме «волею народу», а не «примхою безмозких ідіотів». Бо ця держава – сааме цього народу, саме такого, куди ж його подінеш?

Якщо ж президент потім зламає присягу – не боронитиме суверенітет, діятиме на шкоду, а не на благо Вітчизни і народу, не додержуватиметься Конституції і законів, не виконуватиме обов’язки…, то аж тоді – суд, імпічмент (закон про який, можливо, колись буде ухвалено) або «право народу на повстання» і революція як крайні методи. Наразі ж, коли якийсь кандидат тільки вирішив балотуватись, «повстання» проти нього влаштовувати не варто – хай волю свою щодо нього висловить народ у кабінці для голосування.

І от лунають також ідеї позбавити права на волевиявлення якусь частину суспільства – тих, хто підтримує певного кандидата; тих, хто дивиться певні канали; тих, хто досяг пенсійного віку; тих, хто не працює; тих, хто на селфі робить губи «качечкою» тощо. І пропонують таке не якісь тролі-боти, а поважні публічні люди.

Ще кілька років тому «забрати в бабусі паспорт» закликав у своїй газетній колонці журналіст Дроздов, згодом цю ідею озвучив (може, не всерйоз, провокативно) журналіст Гордон. Мовляв, в Україні на виборах мають голосувати лише платники податків – ті, хто наповнює бюджет країни. А в пенсіонерів та непрацюючих треба відібрати право голосу, бо такі виборці продаються «за гречку» і вони винні в наших негараздах. «Моїй бабусі 90, вона патріотка і в неї розуму більше, ніж в авторів таких закликів», – написав хтось коментар у соцмережі. До речі, в дідуся чомусь не хочуть забрати паспорт. Бо дідусь міцніший?

Це є приклади закликів до дискримінації за соціальною, майновою, віковою ознаками. Заради справедливості слід зазначити, що ініціатива «Забери в бабці паспорт» кілька років тому ширилась і в Польщі. Її автори таким дивним способом намагались активізувати молодий електорат. Якщо ж сьогодні в Україні хтось всерйоз висловлює таку ідею на межі нацистської євгеніки, то їм треба нагадати статтю Конституції: «Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними».

Наостанок кілька показових прикладів заокеанської демократії. Комік Пет Полсен 5 разів балотувався у президенти США. Вів агітацію, пародіював виступи інших політиків, але відмовлявся вказувати своє справжнє ім’я, яке вносилось до виборчого бюлетеню, тому прихильники не знали, як за нього проголосувати.

Уфолог Габріель Грін заявляв, що йому радять інопланетяни. У 1972 році він потрапив до бюлетеня як кандидат у президенти від Універсальної партії, і народ США висловив щодо його програми свою волю: Грін здобув лише 199 голосів.

Вермін Супрім у 2012 році був одним із потенційних кандидатів від Демократичної партії США. Він обіцяв «подолати моральний та оральний занепад», подарувати кожному громадянину поні, щоб «створити багато нових робочих місць і перейти до поні-орієнтованої економіки», а в якості альтернативних джерел енергії пропонував використовувати силу зомбі. Проте Супрім не зміг втілити свою програму, не зміг навіть офіційно стати кандидатом – «відсіявся» ще на етапі внутрішньопартійних праймеріз. Але ж мав законне право взяти участь у тих праймеріз і скористався ним.

05.01.2019 vinnytsia blog vermin suprim

Галина Сегеда, комунікаційниця Громадянської мережі ОПОРА у Вінницькій області

тел.: +38 097 705 23 66

e-mail: halyna.seheda@gmail.com

Веб-сайт | Фейсбук | Твіттер

(#вибори; #opora; #опора)