За три тижні виборчої кампанії Центральна виборча комісія зареєструвала 10 кандидатів у Президенти. Для подачі документів у потенційних кандидатів залишається ще два тижні. Але міста України заполонила політична реклама ще дуже задовго до дати офіційного старту кампанії. Чи так страшна ця дочасна агітація для вже зареєстрованих кандидатів на пост Президента України?

Громадянська мережа ОПОРА ще до старту виборчої кампанії говорила про навалу дочасної агітації. А після реєстрації політиків кандидатами громадські спостерігачі у різних областях вже встигли написати заяви до Національної поліції щодо виборчої агітації без вихідних даних.

На сьогодні маємо кілька неприємних фактів щодо процесів дочасної агітації з використанням зовнішньої реклами:

  1. Непрозоість. Оскільки дочасна агітації здійснюється не з виборчого фонду, то немає детальної інформації для громадськості, аби проаналізувати обсяги та видатки.
  2. Незручний розрив у часі для кандидатів між правовим регулюванням. Коли кандидат вже зареєстрований, але рахунок виборчого фонду не відкритий й угоди не укладені – він не може продовжувати політичну рекламу, розпочату до моменту формального включення у виборчий процес. Якщо повністю дотримуватися вимог законодавства, кандидат має зняти всю зовнішню рекламу і потім її передрукувати – додати вихідні дані. Це задіює значні витрати ресурсів, тому часто ігнорується суб’єктами виборчого процесу.
  3. Неефективність механізму притягнення до відповідальності. Загалом це питання відволікає значні ресурси громадськості та поліції від інших проблем, наприклад, розбудови мереж підкупу. Якщо ж не реагувати на це очевидне порушення закону і порушувати принцип «нульової терпимості до правопорушень», правопорядок буде й надалі руйнуватися: правопорушення є – громадськість та поліція не реагують. Найкращий спосіб врегулювати цю проблему – змінити закон. Можна, наприклад, підлаштовувати його під реальну практику і надати простий механізм доступу громадськості до інформації про політичну рекламу і видатки. Або просто заборонити зовнішню політичну рекламу. І такі варіанти вже були передбачені та запропоновані деякими законопроектами.

Якщо ж розглядати ситуацію більш детально, то законодавство про вибори, рекламу та політичні партії має декілька суттєвих прогалин.

Перша прогалина – не врегульоване питання розміщення політичної реклами та прозорості відповідних витрат. Хоча звіти політичних партій і розміщуються на сайті Національного агентства запобігання корупції, вони не відображають усі видатки на таку агітацію. Все просто: дуже багато політичної реклами замовляється і оплачується не за кошти політичних партій. Як наслідок, неможливо отримати інформацію про реальні видатки та обсяги такої агітації.

Цю «шпаринку» можна усунути із законодавства таким чином – заборонити замовляти та оплачувати політичну рекламу фізичним чи юридичним особам, у тому числі громадським організаціям. Лише політичні партії мають її розміщувати і робити прозоре звітування про відповідні видатки. І якщо рекламу розміщуватимуть виключно політичні партії, проблема «дочасної агітації» не буде такою гострою – інформація про реальні обсяги реклами та витрат стане доступною для громадськості.

Друга прогалина – визначення політичної реклами. Багато де-факто реклами є подвійною – наприклад реклама серіалу та політичної партії «Слуга народу»; чи телевізійних передач за участі потенційних кандидатів або лідерів партій; реклами друкованих видань із кандидатом на першій шпальті. Потрібно визначити жорсткі критерії ідентифікації політичної реклами, щоб унеможливити маніпуляції та ігнорування обмежень.

Третя прогалина – використання соціальної реклами для політичної пропаганди. Випадки розміщення де-факто політичної реклами президента або прем’єр міністра України як соціальної реклами ставлять інших суб’єктів політичного та виборчого процесу у нерівне становище. Отже, політична реклама – в тому числі «звіти» осіб на політичних посадах чи очолюваних ними органів влади, не має розміщуватися як соціальна реклама. Відповідне обмеження також треба прописати змінами до законодавства.

Зрештою, в ідеальному законодавстві можна було б навіть запровадити єдиний облік зовнішньої політичної реклами, наприклад, певний сайт, на якому мав би розміщуватись макет білборду. Тобто, передбачити обов’язок рекламних компаній вносити зміни до централізованої публічної бази даних: змінили постер, що включений до бази даних білбордів з політичною рекламою, – вказали дати розміщення, вартість та завантажили макет із зображенням. Зважаючи на вплив зовнішньої реклами на українську політику, можна отримати міжнародну допомогу із розробки такого сайту. А для рекламних фірм це було б не надто обтяжливо – направляючи команду для розклейки, завантажити в електронному вигляді відповідну інформацію. Громадськість отримала б чудовий інструмент для моніторингу зовнішньої реклами: бачили б обсяги, тривалість, географію, гасла та могли б проаналізувати видатки. Все підзвітно та прозоро.

 

Підготовлено в рамках проєкту “Виборча реформа задля посилення впливу агентів змін та підтримки публічного діалогу”, який реалізує Громадянська мережа ОПОРА за підтримки ЄС ombudsman.oporaua.org/about_project