Що потрібно зробити, щоб ефективно забезпечити рівний доступ жінок до політики та з якими перепонами зіштовхувалися жінки під час виборчої кампанії на Житомирщині?  Ми дізнавались у  жінок, які були кандидатками до міської, районної чи обласної ради, а також депутатками, що були обрані на місцевих виборах-2020.

Ситуація перед місцевими виборами-2020

Житомирщина була серед лідерів в Україні за рівнем зайняття жінками політичних посад. Так, протягом 2015-2016 років головою Житомирської обласної ради була Анжеліка Лабунська, а її заступницею – Наталія Рибак.

Обов’язки Житомирського міського голови протягом 2014-2015 року виконувала Любов Цимбалюк. Секретарями Житомирської міськради, – а це друга посада у міській владі, протягом 10 років (2010-2020 р.р.) були відповідно Наталія Леонченко, потім Любов Цимбалюк, а протягом 2015-2020 рр. Наталія Чиж. Друге та третє місце на виборах Житомирського міського голови у 2015 році посіли також жінки: відповідно Любов Цимбалюк та Наталія Чиж.

Секретарем Бердичівської міської ради була Юлія Лефтер. А народною депутаткою України від Бердичівського одномандатного виборчого округу №63 протягом 2012-2014 рр. була Анжеліка Лабунська.

У 2019 році в іншому окрузі  (№ 66) народною депутаткою України була обрана Тетяна Грищенко.

На виборах Житомирського міського голови у 2020 році кандидатками та відповідно лідерками своїх виборчих списків парламентських партій до міськради відповідно були: Наталія Леонченко (ОПЗЖ, 3 місце із 9,27%), Людмила Зубко («Європейська солідарність», 4 місце із 6,48%) та Олена Розенблат («Батьківщина», 6 місце із 3,05%). У Новоград-Волинському вже 17 листопада 2020 року секретарем міської ради була обрана Оксана Гвозденко.

Підсумовуючи, можна було дійти до висновку, що участь жінок у місцевій та регіональній політиці на виборних посадах стає нормою та поширеним явищем на Житомирщині. Отже суспільство дозріло до реальної рівноправності жінок та чоловіків.

Гендерний скептицизм

Скептики формальних «гендерних квот» дуже часто посилалися на те, що останні не дозволяють долати реальну нерівність: якщо інституційно жінка має менші бізнесові, кадрові та інші можливості, то її включення до списку не призводить до отримання рівних можливостей з чоловіками-кандидатами. Також, на думку скептиків, існувала ймовірність посилення масштабів родинних зв’язків та кумівства з метою формального заповнення «гендерних квот», коли до виборчого списку будуть включатися жінки за родинними зв’язками чи залежністю.

Ці висновки ґрунтувалися також на реальному досвіді попередніх виборів: так чоловіки-бізнесмени Володимир Кропивницький та Валерій Онопрієнко були депутатами Житомирської обласної ради, а їхні дружини Людмила Кропивницька та Тетяна Онопрієнко – депутатками Житомирської міської ради.

Тому виникали питання:

  • Чи достатньо лише гендерних квот, без прописаної та профінансованої з Державного бюджету України інституційної підтримки жінок? Чи буде цей механізм дієвим без додаткових коштів до виборчих фондів (у зв’язку з тим що середньостатистичні можливості жінок менші, ніж у чоловіків), додаткового навчання,  інформаційних квот на висвітлення жінок-кандидаток.
  • Чи не стануть гендерні квоти нівельовані через залучення до списків жінок, пов’язаних з партійними лідерами виборчих списків родинними чи робочими (підлеглість) зв’язками? Чи робили партійні організації ставку на додаткові голоси через залучення сильних жінок, чи концентрувалися на проведенні кандидатів-чоловіків та формальне заповнення  списку жінками для дотримання законодавчих вимог?

Що показало опитування

Як з’ясувалось під час опитування, будь-яких перешкод у виборчих перегонах за ознаками статі кандидатки не зазнавали. Були поодинокі випадки, пов’язані здебільшого з ейджизмом у відношенні молодих жінок віком 28-35 років та їх несприйняттям у політичному житті з боку старшого покоління. Одна кандидатка з цього приводу відмітила:

«Що стосується загалом з прийняттям населення до жінки -  там були деякі питання при спілкуванні з населенням, зокрема це були люди старшого віку, у людей виникали питання: «Чому я така молода? Чому мені це цікаво? Навіщо воно мені потрібно? Були загальні питання, на які, на мою думку, їм було й не цікаво отримати відповідь,- це був, так би мовити, «камінь в жіночий огород».

Проведене опитування серед жінок також показало, що гендерна квота спрацювала по-справжньому. Це видно не тільки з опитування, але й підтверджується фактичним станом речей. Наприклад, до Житомирської міської ради була обрана значна кількість жінок від її чисельного складу. Одна з депутаток відмітила:

«…На сьогоднішній день така потужна, масштабна робота численних громадських організацій в цьому напрямку, зробила свою справу. Тому трошечки свідомість людей змінилася. І це доводить навіть кількість жінок у місцевій раді, це не закон посприяв тому, а це те, що жінкам стали більше довіряти. Сьогодні 40 % депутатського корпусу – це жінки».

По фракціям у Житомирській міській раді після місцевих виборів-2020, наступна ситуація:

  • «Пропозиція» - 7 жінок з 16 обраних депутатів
  • ОПЗЖ – 2 жінки з 6 обраних депутатів, голова фракції – Наталія Леонченко;
  • «Європейська солідарність» - 2 жінки з 6 обраних депутатів, голова фракції – Людмила Зубко;
  • «Сила і честь» - 2 жінки з 4 обраних депутатів, голова фракції –  Любов Цимбалюк
  • «Слуга народу» - 2 жінки з 6 обраних депутатів;
  • «ВО «Батьківщина» - 2 жінки з 3-х обраних депутатів;

І лише обрання на посаду секретаря ради чоловіка – до обраного чоловіка-міського голови, трохи погіршує ситуацію із гендерною рівністю, бо 10 років цю посаду обіймали саме жінки.

Як прокоментувала одна депутатка: «Те, що ввели гендерні квоти – це досягнення для нашої країни і ми цим користуємось. Тим паче що Європейські країни вже багато років розвивають ці квоти, і взяти окремо країни, де у парламенті більшість жінок – неможна сказати, що це не квітуча країна.

Вважаю, що нам потрібно й надалі розвивати гендерні питання і залучати ще більше жінок до політики».

Проблеми для жінок: чи були?

Серед проблем, які відмітили жінки-кандидатки як перешкоду у виборчому процесі - відсутність усталеної практики навчання та роботи з жіночим активом для жінок-лідерів з боку партій та недостатнє фінансування. І перше, і друге ніяк не пов’язано з будь-якою дискримінацією за гендерною ознакою. Здебільшого це стосувалося проблем з організації роботи в самих партіях та новостворених молодих партій, які нещодавно здійснюють партійне будівництво та розширюють сферу свого впливу.

 На питання, чи є у партії гендерна політика або усталена практика залучення та роботи з жіночим активом, програми підготовки кандидата до виборів, одна з кандидаток відповіла:

«Не було, чого, напевно, і не вистачило. Але я розумію, що гендерне питання зараз в передвиборчій кампанії цій було дуже важливе і, можливо, тому мені й запропонували взяти участь в цій кампанії. Саме тому, що не вистачало жінок. Бо чоловіків ще й відсіювали, а жінок просто заманювали та запрошували всіма засобами. Саме для жінок заходів не було, чи я про це просто не знаю. Спочатку були такі обіцянки, що зберемось, розкажемо, покажемо, але потім кожен як «рванув» за себе, то вже хто там буде збиратись».

З іншого боку, опитані жінки відзначали системну роботу громадських організацій: регулярне навчання та тренінги. Тобто недостатні дії держави були частково компенсовані активністю громадянського суспільства та міжнародною допомогою.

В одній з партій обмежений фінансовий та медійний ресурс було розподілено більшою частиною на користь кандидата-чоловіка, який балотувався на міського голову. Але кандидатка в депутати – жінка, від цієї ж партії, не вбачає в цьому проблеми в будь-якій мірі пов’язаною з гендерною дискримінацією: «Всі були в рівних умовах. Всім надавалися рівні умови, окрім кандидатів, який висувався з нами також на голову. Там були пріоритетніші більш кампанії. Борди чи ще щось – це було для всіх в рівних умовах, але в нас тільки кандидат на міського голову мав більше пріоритетів в цьому плані. Це був чоловік, але це не визначалося в плані чоловік чи жінка, - це визначалося в плані посади, на яку він йде. Тут не було питання гендерної рівності чи нерівності, тут була зовсім інша причина. Була б там жінка, була би вона в пріоритеті. У нас вся кампанія будувалась на тому, що всі ресурси більш віддавалися кандидату на міського голову, більше пріоритетів в нього було і медійних і фінансових». Разом з тим, з причин обмеженості партійного фінансового ресурсу та акценту на пріоритетні посади деякі кандидатки-жінки не змогли повноцінно вести свою виборчу кампанію.

Були й такі жінки-кандидатки, які вбачають основною проблемою пасивність та небажання самої жінки брати на себе роль лідерки: «Жінок в більшості потрібно вмовляти, щоб вони йшли на вибори тому, що більшість з них не можуть взяти на себе відповідальність, вони всього бояться, тому їх треба переконувати». Одна з опитаних жінок-депутаток з партійним досвідом вважає, що до жіночого лідерства в політиці треба зростати поступово, якщо ти цього дійсно бажаєш: «Якщо ти захотів іти балотуватись в депутати, то це не буває, що сьогодні захотів, а завтра я вже кандидат. У нас партійна система виборів, потрібно бути членом цієї партії, бути активним. А не просто тому, що так забажалось. Тому, до цього потрібно підходити виважено, щоб потім не ображатись який ти в списку. По твоїй активності, бажанню допомагати, так і формуються кандидати до депутатського списку»

Переважна частина опитаних жінок не хочуть залежати від партій

Пропорційна виборча система і партійна монополія на висування кандидатів виявилися проблемою для сильних жінок, що мали фактичний реальний рейтинг, здобутки у громадському й міському житті та можливість обратися депутатками. Так, для деяких ефективних бізнес-вумен чи відомих волонтерок, висування від не самих популярних політичних партій завадило стати депутатками. Одна з опитаних кандидаток на питання, що потрібно для того, щоб результати виборів були більш успішними, повідомила: «Не прив’язуватися до партії. Щоб голоси, які обирають особисто, щоб вони не впливали на результати виборів моїх однопартійців, бо вони зараховуються в результати виборів моїх однопартійців по партійному списку. Хотілось би якось це роз’єднати, щоб партійна приналежність не впливала так сильно на результати виборів».

На думку жінок, якби вони мали можливість балотуватися в порядку самовисування і не пов’язувати себе із шлейфом зв’язків із парламентськими партіями, вони набрали б набагато більше голосів: їх чесноти не нівелювалися б політичними позиціями партій із загальнодержавних проблем та негативною історією партії.

Є й очевидний підтекст, який випливав з розмов: незалежна і вольова жінка не дуже потрібна партійному керівництву, бо вони не зможуть впливати на неї, якщо вона обереться від партії – краще визначити реальний рейтинг та заповнити списки підконтрольними кандидатами, а залишок – слабкими для кількості та дотримання вимог закону.

Одна з кандидаток на запитання, чи підтримуєте вона ідею запровадження нарівні з партійними списків незалежних (безпартійних) кандидатів, відповіла: «Ідеально! Оце те, - що хочеться. Щоб тебе не прив’язували ні до якої партійної приналежності. Це ідеально. Бо багато з моїх мешканців будинків казали: «N, за тебе з задоволенням, але від такої партії йдеш». Хоча, бачите, кожному не вгодиш, тому якби була би можливість не прив’язуватися до партії, це було б чудово».

Таку думку поділяє й інша жінка, яку обрали до міської ради: «Повірте з досвіду, і я думаю, що мене підтримають багато моїх колег по раді, особливо які не перший раз депутати, що партійність заважає. Завжди таке озирання «А що скаже партія?». Ми обрані містянами люди, ми прийшли вирішувати питання каналізації, водопостачання, щоб нашим дітям було зручно вчитися, щоб нашим хворим було зручно лікуватися. Тобто ми прийшли на господарство і маємо захищати інтереси своїх мешканців, які тут партії можуть бути і яка конкуренція партійна тут може бути? Да ніякої. Є в мікрорайоні шанована людина, її підтримала більшість людей, от вона має право стати депутатом. Мажоритарна система має бути і я впевнена, що тоді, можливо, і не потрібні будуть ніякі статеві квоти».

Були й протилежні думки, але їх було не так і багато. Двоє жінок-кандидаток з 12 опитаних вбачають у депутатах-самовисуванцях певну проблему: «Не знаю чи це доцільно. Я зараз бачу новостворені ради, яким тяжко працювати при тому, що вони працюють від якихось партій, і у них мають бути спільні інтереси, і їм все одно важко працювати та приймати спільні рішення, а якщо це будуть самовисуванці – то чи буде можливість після виборів їм всім приймати рішення разом. Але з іншої сторони - людина особисто приймає рішення без трактування партії. Є певні переваги й недоліки». 

Резюмуючи результати дослідження, приходимо до наступних висновків:

  • гендерна квота спрацювала і дала позитивний ефект, але потрібні подальші дії, які зрівняють можливості доступу жінок до медіа, коштів на виборчі кампанії та організаційного ресурсу партій (можливо через запровадження також гендерних квот у виконавчих органах партійних організацій та на керівних посадах);
  • державне фінансування парламентських партій має також направлятися на подолання гендерного дисбалансу – треба передбачити обов’язкове використання частини таких коштів на роботу в політичних партіях з жінками з метою вирівнювання їх реальних можливостей;
  • міжнародна допомога, активність громадянського суспільства та позитивний тиск правозахисників покращують становище жінок у політиці і сукупно мають продовжуватися до повного подолання дисбалансів.

 

Громадська омбудсменка із захисту виборчих прав

Громадянської мережі ОПОРА у Житомирській області

Світлана Пантюхіна

 

Підготовлено в рамках проєкту “Виборча реформа задля посилення впливу агентів змін та підтримки публічного діалогу”, який реалізує Громадянська мережа ОПОРА за підтримки ЄС ombudsman.oporaua.org/about_project