Жінки, які брали участь у місцевих виборах – 2020 в Рівненській області розповіли про цей досвід.

Про те, чи спрацювала гендерна квота і як саме, чи зіштовхувалися кандидатки із проявами дискримінації, “чорним піаром”, недобросовісною агітацією та про інші особливості участі жінок у виборчій кампанії дізналася Громадянська мережа ОПОРА під час нещодавнього дослідження.

Участь в опитуванні взяли 12 кандидаток, які балотувалися до рад різного рівня (міської, районної, обласної). Половина з них отримали представницький мандат за результатами голосування, а інші не набрали достатньої кількості голосів. Для більшості опитаних це був новий досвід, без проявів тиску на кандидаток або негативного ставлення за ознакою статі.

Натомість жінки з досвідом в політичному середовищі зазначили про використання «чорного піару» проти конкуренток через соціальні мережі, також ведення недобросовісної агітації у вигляді заклеювання агітаційних матеріалів кандидаток власними, а також певні прояви «ейджизму» (дискримінації за віковою ознакою). Ейджизм – це не лише, коли тебе не беруть на роботу, бо ти «замолодий» і не маєш досвіду. Професіоналізм часто не є визначальним, коли, наприклад, жінці за 50. Чи виникли б такі ж думки стосовно 50-річного чоловіка… скоріше за все – ні.

«Коли мені було 40, говорили я в політиці, тому що у мене хтось є, тепер мені – 60 і мені кажуть, що пора вже бавити внуків і готувати борщ». Тема борщу також знаходить своє відображення у стереотипах, щодо жінок у політиці – «та що там вона навирішує, пішла б краще борщ зварила».

Чи допомогли жінкам гендерні квоти здобути представницький мандат?

Про збалансоване гендерне представництво в Україні офіційно заговорили в 2004 році, у 2005 Верховна Рада ухвалила Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків». А вже у 2015 гендерні квоти знайшли своє місце у Законі «Про місцеві вибори». Жінок у владі хоча й не суттєво, але збільшилось, проте відсутність будь-яких юридичних наслідків за її недотримання, а також неготовність політичних сил виборчого процесу до змістовної реалізації вимоги, призвели до суто формального підходу.

На виборах – 2020 вперше квота стала реально захищеною, адже у вимогах до виборчого списку не лише враховано 40% обов’язкового представництва різних статей, але й визначено порядок розташування кандидатів у списку: в кожній п'ятірці кандидатів у громадах від 10 тисяч виборців має бути збережена пропорція двоє до трьох: або три чоловіка і дві жінки, або три жінки і два чоловіка. За невиконання цих вимог виборчі комісії мали б відмовляти політичним партіям у реєстрації виборчих списків – а отже, і в допуску до участі у виборчих перегонах.

Тож, попри те, що ідея регульованого гендерного представництва впроваджувалася в Україні вже досить тривалий час, норми Виборчого кодексу стали, свого роду, «революційними», особливо – зважаючи на те, що їх затвердили менш, ніж за рік до виборів. Природньо, що ці нововведення породили чимало дискусій і викликали скептицизм навіть серед самих жінок. Так деякі респондентки зазначали – «щось таки в цьому суспільстві не так, якщо для жінок необхідно створювати окремо квоту» або «не варто ставити акценти на гендерній ознаці, перевага має надаватись фахівцю», але водночас інші погоджувалися – «мій досвід і безперечно квота допомогли стати депутаткою», «вважаю, що варто було б розглянути варіант 50/50 жінок і чоловіків» або «завдяки введенню квоти шанси жінок в політиці стали значно вищі».

Голова Рівненської обласної ТВК Василь Курилас переконаний, що гендерна квота на Рівненщині спрацювала: «У складі обласної ради маємо 17 дівчат, жінок. Окремі стали депутатками завдяки тому, що були в першій п’ятірці по гендерній квоті. До речі, жодна з жінок не відмовилась від представницького мандату. Рекорд мінімуму підтримки теж встановили жінки. По ТВО там конкурентна боротьба і 5 жінок з 29 депутатів отримали мандати в округах. А по списках мала значення порядковість у списку. Для прикладу Янчук А.В. стала депутаткою з підтримкою 53 голоси при квоті 4 414 голосів».

Порівнюючи кількість жінок у Рівненській міській, обласній та районних радах VIII скликання з VII, бачимо, що в кожній раді представництво жінок у відсотковому співвідношенні збільшилось: в міській з 21,4% до 33,3%, обласній з 12,5% до 26,6% та в районній з 22,2% до 25,9%.

Депутатка з багаторічним стажем Світлана Богатирчук-Кривко зазначила: «Виходячи з власного досвіду, починаючи з 2002 і ось тепер вже 2020 очевидний прогрес у тому, що більше жінок мають можливість брати участь у виборах місцевих рад. І звичайно закон, який визначив квотування і яким скористались дуже багато демократичних країн світу він очевидно тимчасовий. І ми говоримо не лише про рівне представництво жінок, але й ось, як в скандинавських країнах представництво чоловіків. Я вважаю, що цей закон і, до речі, покарання за його невиконання вплинуло на те, що зараз в раді (обласній) 17 жінок, а в 2002 всього було 2. Хоча маю зауваження щодо того, аби пропозиції участі у виборах надходили жінкам, які готові до активної партійної розбудови та депутатської роботи, а не дружин, матерів, сестер, підлеглих колег лише заради гендерної квоти ставити до списку».

До речі, непоодинокі випадки, коли жінки відверто розповідали про так звану «дружню допомогу»: «попросили – погодилась, хоча і розуміла, що лише для того, аби закрити вимогу квоти», «участь у цих виборах не була справою всього мого життя – потрібна була лише моя згода», «чесно кажучи, я не знаю який номер як в єдиному, так і територіальному списках, тому що до цього рівня ради я була кандидаткою лише для виконання гендерної вимоги».

Тобто, питання «технічного кандидатства» мало місце, хоча і не було масовим.

Крім того, особистий результат на виборах жінки пов’язували не лише з введенням квоти, власною професійністю, але й рейтингом партії, від якої балотувались. Дійсно, роль партійних організацій стала досить важливою, адже у громадах, де більше 10 тис. виборців, насамперед обирають партію і лише після цього – кандидата. Це «палиця з двох кінців», коли хороший рейтинг партії чи авторитет її ідейних лідерів збільшував шанси кандидаток на виграш, а негативний – навпаки зменшував. Тож, деякі респондентки висловили думку, що, все ж таки, варто дозволити балотуватися у місцеві ради незалежним кандидатам, без прив’язки до конкретної партії.

Отже, попри те, що окремі жінки, які балотувалися на місцевих виборах – 2020 на Рівненщині, зіштовхнулися з певними бар’єрами під час виборчої кампанії і попри наявність «технічних кандидаток» у списках партій, позитивний ефект запровадження гендерної квоти у виборчий процес очевидний. Це підтверджується фактичною кількістю жінок, включених до виборчих списків, фактами того, що жодна із жінок, які здобули мандат, наприклад, в обласній раді, не відмовилася від нього і помітним кількісним зростанням представництва в ОМС нашої області.

Наталія Токарська

 

Підготовлено в рамках проєкту “Виборча реформа задля посилення впливу агентів змін та підтримки публічного діалогу”, який реалізує Громадянська мережа ОПОРА за підтримки ЄС ombudsman.oporaua.org/about_project