Як адвокатка я неодноразово відвідувала місця несвободи для зустрічі зі своїми клієнтами. Але цього року мені випала нагода долучитися до мережі громадських омбудсменів із захисту виборчих прав та відвідати місця несвободи, будучи не лише правозахисником конкретного ув’язненого чи засудженого, а й офіційним спостерігачем за дотриманням виборчого законодавства та правами осіб, яким тимчасово чи довічно обмежено волю.

Ранок починався не з кави, якої так не вистачало на світанку. Не зважаючи на офіційне підтвердження спостерігати за виборчим процесом у місцях несвободи, пройти за сталеві ґрати виявилося справжнім квестом із бюрократичними перешкодами.

Не знаю, чи то спланована спецоперація, чи просто збіг обставин, але адміністрація слідчого ізолятора в Києві всіляко затримувала наш із колегою прохід до слідчого ізолятора до початку відкриття виборчих дільниць. Та, незважаючи на перешкоди, сталеві важкі ґрати за нашими спинами голосно, але досить впевнено закрив кремезний конвоїр, у погляді якого можна було прочитати «нічого не вдієш – такий порядок».

Ні на мить не покидало відчуття занепокоєння, як встигнути ще у кілька колоній Київської області, де порушення виборчого процесу точно будуть (вже давно не вірю у позитивні заяви про показові вибори в місцях позбавлення волі).

Спойлер: ми стали свідками неоднакового застосування виборчого законодавства. Члени різних комісій на власний розсуд (посилаючись на норми законодавства у своєму розумінні) вирішували чи дати право голосу ув’язненим та засудженим чи ні.

Хто повинен нести відповідальність за недотримання прав громадян здійснити своє право проголосувати на парламентських виборах залишилося риторичним запитанням без відповіді. А принцип застосування права голосу в місцях позбавлення волі застосовувався суб’єктивно.

Виборчий процес у місцях несвободи. Що не так з правами?

Під час парламентських виборів, які відбулися 21 липня 2019 року громадські омбудсмени із захисту виборчих прав відвідали кілька установ виконання покарань Київської області та СІЗО №13 у Києві. Під час спостереження за виборчим процесом були зафіксовані факти неоднакового застосування виборчого законодавства в частині надання права голосувати виборцям на спеціальних виборчих дільницях, які перебувають в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань.

На день проведення виборів у Київському слідчому ізоляторі було створено 3 спеціальні дільниці (ДВК №000001, №000002, №000003 округу №223).

Що важливо, на двох спецдільницях було встановлено два різні підходи до голосування для ув'язнених та засуджених: в одній з них №000002 видавали по 2 бюлетені (в загальнодержавному та одномандатному виборчих округах), в інших двох (№000003, №000001) - видавали один бюлетень в загальнодержавному окрузі, а бюлетень в одномандатному окрузі лише виборцям, місце реєстрації яких знаходиться в межах відповідного округу.

У той же час, всі три спецдільниці до дня голосування мали по два види виборчих бюлетенів для голосування в загальнодержавному та в одномандатному округах. Проте, не всі спецдільниці видавали бюлетені для голосування в одномандатному виборчому окрузі. Колізія?

Проблема полягає у відсутності чіткого законодавчого визначення такого права для осіб, які перебувають на день виборів у місцях несвободи.

Що визначають норми законодавства?

Закон України “Про вибори народних депутатів України” передбачає, що на спеціальних дільницях списки виборців подаються до Державного реєстру виборців за підписом керівника відповідної установи і засвідчуються відповідною печаткою. Керівник  відповідної установи забезпечує подання та достовірність зазначених відомостей дільничній виборчій комісії.

Натомість, якщо порівнювати з процедурою тимчасової зміни місця голосування без зміни виборчої адреси, яка застосовується для голосування виборців на звичайних дільницях, то при включенні такого виборця до попереднього списку виборців для голосування у графі "Примітки" навпроти його прізвища зазначаються номер посвідчення, що підтверджує зміну місця голосування, дату його видачі та найменування органу ведення Державного реєстру виборців, а також інформація про те, що вказаний виборець має право на отримання лише одного бюлетеня для голосування у загальнодержавному окрузі (що передбачено положеннями ч. 10 ст. 2, ч. 4 ст. 39, ч. 3 ст. 42, ч. 3 ст. 85 Закону України “Про вибори народних депутатів України”).

У той же час, у списках виборців на виборчих дільницях в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань така відмітка була відсутня, що давало підстави для висновку, що виборці на таких дільницях мають право на отримання двох бюлетенів.

Варто зазначити, що члени ДВК не уповноважені встановлювати місце реєстрації виборця. Таким чином, якщо виборець включений до списку виборців, він отримує право на отримання двох виборчих бюлетенів, крім випадків голосування на закордонній виборчій дільниці, голосування виборців, які зміни місце голосування, або виборців, щодо яких в списку виборців на звичайній  виборчій дільниці в примітках зазначено “Отримує лише бюлетень для голосування у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі”.

Зважаючи на той факт, що виборці, які перебувають у слідчих ізоляторах чи установах виконання покарань, не здійснюють процедуру зміни місця голосування, то і відповідна відмітка у списках виборців відсутня. Це ще раз підтверджує законність дій щодо видачі таким виборцям бюлетенів для голосування в одномандатному виборчому окрузі та відсутністю підстав його невидачі.

Фактично, законодавство передбачає лише 2 обмеження щодо отримання бюлетеня для голосування в одномандатному виборчому окрузі. Виборці, які перебувають в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань у день голосування відповідно до Закону України “Про вибори народних депутатів України” та внесені до списків виборців відповідно до положень статті 43 не мають обмежень щодо отримання бюлетенів для голосування в одномандатному виборчому окрузі.

Варто зазначити, що хоч законодавство прямо не обмежує виборчі права в такій ситуації, на стадії реалізації цих прав проблеми все ж виникли саме через відсутність чітких роз’яснень з боку ЦВК.

Позиція ЦВК

Громадські омбудсмени із захисту виборчих прав ОПОРИ зверталися до Центральної виборчої комісії для надання роз'яснення щодо застосування законодавства у частині надання виборцям бюлетенів, які на момент голосування перебувають у слідчих ізоляторах та не зареєстровані у межах округу. Однак, ЦВК утримувалася від чітких та однозначних роз’яснень законодавства щодо видачі виборцям на таких спецдільницях виборчих бюлетенів за умови, що в спиках виборців навпроти прізвищ виборців відсутні посилання на те, що такі виборці отримують лише бюлетень для голосування у загальнодержавному окрузі.

Зокрема, у листі від 03.07.2019 №21-30-5877 ЦВК відповіла ОПОРІ, що надання лише одного виборчого бюлетеня для голосування в загальнодержавному виборчому окрузі передбачено щодо виборців, які змінили місце голосування та/або перебувають на території іноземної держави. Інших обмежень щодо отримання виборчого бюлетеня для голосування в одномандатному виборчому окрузі законодавством не передбачено.

На жаль, Центральна виборча комісія не прийняла відповідну постанову щодо особливостей порядку голосування на спеціальних виборчих дільницях, що стала б офіційним роз'ясненням для спецдільниць. Законодавча прогалина, щодо голосування в одномандатному виборчому окрузі осіб,  які перебувають у СІЗО на підставі обрання щодо них запобіжного заходу або перебувають у лікарні, має бути усунута, а Центральна виборча комісія має сприяти однаковому застосуванню законодавства на всій території України.

Слід зазначити, що у 2014 році на звернення окружних виборчих комісій, ЦВК у своїх листах №21-33-6322 та №21-33-6417 від 25 та 26 жовтня 2014 року відповідно, а також телеграмою від 26.10.2014 року надіслала роз’яснення щодо подібної ситуації з метою забезпечення однакового застосування законодавства України про вибори. Там йшлося, що громадяни України, яких включено до списку виборців на спеціальній виборчій дільниці, реалізують своє право голосу як в одномандатному, так і в загальнодержавному багатомандатному виборчих округах. Таким виборцям відповідно до частини 3 статті 85 Закону України "Про вибори народних депутатів України" дільничною виборчою комісією видаються виборчі бюлетені для голосування в загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі та в одномандатному виборчому окрузі.

Зазначене роз'яснення також підтверджується рішеннями судів у справах №820/17991/14 та №803/2176/14.

Міжнародні стандарти дотримання прав виборців

Право особи брати участь у виборах, що надає їй безпосередню можливість долучатися до державотворчого процесу, відображається як у внутрішньому законодавстві, так і у важливих міжнародно правових актах (ст. 21 Загальної декларації прав людини та ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права).

Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, містить у статті 21 надзвичайно важливе положення: «Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у перiодичних i нефальсифiкованих виборах, якi повиннi проводитись при загальному i рiвному виборчому правi шляхом таємного голосування або ж через iншi рiвнозначнi форми, що забезпечують свободу голосування».

З нею перекликається Міжнародний Пакт про громадянські і політичні права, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН у 1966 році. У статті 25 для кожного громадянина проголошується право «брати участь у веденні державних справ  як  безпосередньо,
так і за посередництвом вільно обраних представників», а також «голосувати і бути обраними на дійсних періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні, які забезпечують вільне волевиявлення виборців».

А як у нас?

В Україні таке право закріплене у статті 38 Конституції України. Регулювання відносин щодо забезпечення реалізації громадянами України конституційних виборчих прав під час проведення виборів і референдумів здійснюється за допомогою сукупності правових норм, які складають виборче законодавство України.

Виборче право прямо та безпосередньо пов’язане з реалізацією принципу народного суверенітету, тому виборче право можна охарактеризувати як «первинне політичне право».

Згідно зі ст. 38 КУ громадяни мають право «вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування».

Один із базових принципів конституційно-правового статусу особи говорить, що права і свободи людини в ході їх реалізації не повинні шкодити правам і свободам інших осіб, а також іншим захищеним правом інтересам особи, суспільства і держави.

Конституція України закріплює окремі норми про обмеження прав і свобод людини і громадянина у суворо визначених випадках, із метою захисту засад конституційного ладу, здоров'я, прав та законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони держави, її безпеки. Обмеження цих прав і свобод може встановлюватися тільки законами із зазначенням терміну дії цих обмежень (ст. 64).

Фундаментальний характер прав людини означає, що будь-яке втручання державної влади у реалізацію прав має бути чітко юридично закріпленим, відповідати положенням Конституції та бути обґрунтованим. Разом із тим, Конституція України встановлює підстави обмеження прав і свобод: «В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку цих обмежень» (частина 2 статті 64).

Стаття 38 Конституції України передбачає, що громадяни мають право вільно обирати і бути обраними в органи державної влади й органи місцевого самоуправління. Щодо вільного волевиявлення засуджених та осіб, які утримуються в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах Державної пенітенціарної служби України, і мають право обирати Президента України та народних депутатів України, закони України «Про вибори Президента України» і «Про вибори народних депутатів України» не йдеться. У законодавстві передбачено лише загальне правило, що вибори є вільними (ст. 6 Закону України «Про вибори Президента України» та ст. 6 закону України «Про вибори народних депутатів України»).

Виборцям забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні.

Конституція України у ст. 38 обмежень права громадян на участь в управлінні державними справами не передбачає. Тільки Кримінальний кодекс України встановлює санкцію у вигляді заборони обіймати певні посади. Конституція передбачає, що засуджені користуються усіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законодавством, і встановлені вироком суду.

Тому в реальності бачимо, що через відсутність чітких законодавчих визначень щодо прав громадян брати участь у виборах, досить значна кількість осіб, які перебували у слідчих ізоляторах по всій країні були позбавлені права здійснити свій вибір.

 

Підготовлено в рамках проєкту “Виборча реформа задля посилення впливу агентів змін та підтримки публічного діалогу”, який реалізує Громадянська мережа ОПОРА за підтримки ЄС ombudsman.oporaua.org/about_project