Міжнародний експерт з питань зміни клімату, голова наглядової ради Фонду цільових екологічних інвестицій, один з провідних фахівців в Україні Олексій Хабатюк у інтерв’ю розповів Громадянській мережі ОПОРА про особливості української сонячної енергетики в європейському контексті.
– Пане Олексію, під час виступу на Енергетичному форумі Ви порівнювали темпи впровадження сонячних електростанцій в Україні та Німеччині. Чи варто очікувати в Україні «сонячний бум»?
– Варто розуміти кілька засадничих відмінностей. Рішення підтримати альтернативні джерела енергії було прийняте у Німеччині ще на початку дев’яностих років. Німецький уряд ухвалив прийняття державної програми «Тисяча сонячних дахів». Програма мала на меті показати спроможність та потужність сонячної енергетики. На той момент енергія, вироблена сонячними станціями, була дуже дорогою, сама станція теж коштувала чимало (порівняно із сьогоденням – майже в 50 разів більше). Ті, хто встановлював панелі, отримували пряму фінансову підтримку від держави. Цей експеримент із тисячею дахів довів, що ця система працює, виявив технічні недоліки і показав перспективу цієї галузі. Тож наступний проект був на порядок масштабнішим – «Сто тисяч дахів». Держава давала гроші, були кредити, були компенсації частини видатків домогосподарства. Програма була успішно завершена десь у 2003. І лише у 2003, через 10 років після того, як усе почалося, з’явився «зелений» тариф.
Цьому передувала низка умов – відпрацьована технологія, серйозне зниження цін на панелі, підготоване законодавче поле. Тож і вирішили перевести це з прямої фінансової підтримки на розроблений довготривалий механізм, який би не залежав від конкретного попадання/непопадання в програму, був би системним. Вони його розробили і дійсно почався бум.
«Зелені» тарифи на початку були досить високими. Економісти сіли порахували – окупність буде ось така, провели дослідження, що люди зацікавляться цим, враховуючи, що в Німеччині гроші в принципі були доступні під досить невисокі відсотки, люди могли собі це дозволити. Плюс загальний рівень достатку в Німеччині – один з найвищих у Європі. Плюс до цього проводилися екологічні інформаційні кампанії, люди знали, що проблема, наприклад, зміни клімату – це важливо, зменшення навантаження на довкілля – важливо.
«Зелений» тариф став домінуючим на той момент. Тобто, банківська система працювала, давала дешеві кредити, достаток людей був високим, і це все разом дало вибуховий ефект в цьому секторі.
Однак у Німеччині стала проблема overcapacity, тобто надлишку потужностей. Держава мусила регулювати тарифи на енергію, тож «зелений» тариф було знижено, і як наслідок, станом на 2012-2015 роки знизився інтерес німців до СЕС. Проте станції встановлюються і надалі вже з метою заощадження.
В Україні ж не було жодних спроб почати якісь пілотні програми типу «Тисячі дахів», щоби напрацювати техніку, напрацювати досвід, організовано залучити людей, які б накопичили певний набір знань, процедур, механізмів взаємодії. На основі цього вивчення можна було б систему налагодити значно якісніше. Взяли і одразу кинули всіх у систему «зелених» тарифів. Розробили порядок взаємодії, але він досить туманно прописаний, бо досвіду не було.
Інша проблема, що в Україні середнього класу не існує. Є багаті, є певний «розмитий» середній клас, і дуже багато бідних чи наближених до бідних. У Німеччині середній клас був рушієм цього всього процесу. Тут – або ентузіасти, які займаються тим з технічного погляду, так звані «гіки». Вони зацікавлюють тих, хто має гроші, але не розуміє, що це таке. Вони їх долучають до цього всього і встановлюють електростанції.
У нас пройшов всього один рік і десять місяців від початку дії законодавства, а приблизно 200 станцій вже є.
Якщо порівняти з тою ж Німеччиною, це просто мізер, але з іншого боку – це першопрохідці, перші люди, які на собі набивають шишки. Вони наб’ють ці шишки, я впевнений, і вже це зробили. Доопрацюється система, система буде розвиватися.
– Отже, «буму» в Україні очікувати ще не варто. Які основні перешкоди для загального зацікавлення сонячними електростанціями?
– Не усунута і поки що не буде усунута проблема, яка лежить не в площині самих станцій, а, радше, в площині економіки. Мова йде про доходи населення, банківську систему. Гроші в Україні дуже дорогі, комерційні банки працюють сьогодні за 25 % і вище. Це в принципі неприйнятно для сектору, це не той сектор, який дає оборот коштів за півроку або за рік. Оптимальний термін окупності – 5 років. Тобто, в середньому це буде 7, 8 і більше років. Для цього сектору потрібні або високі доходи і високі накопичення населення, або стабільно працююча фінансова система з дешевими грошима при ставці в районі 3-5 %.
Не думаю, що правильно буде збільшувати привабливість сектору через підвищення «зелених» тарифів. Вони зараз, на мою думку, знаходяться на рівні, який дозволяє окупити систему в розумні терміни – не надто короткі (3-4) і не занадто довгі (10 років). І ставки доходності, ставки повернення інвестицій знаходяться у нормальних межах (11-18 %), досить пристойні.
– Як залучати громадян до використання сонячної енергетики?
– Тут існує декілька способів зацікавлення людей. Перше – прямі дії держави: зміна підходів до оподаткування доходів від продажу сонячної енергії. Ці доходи оподатковуються на загальних підставах (зараз це 16,5 %).
В інших країнах не так. Наприклад, в США застосовувалися методи фіскального заохочення або податкових пільг. Тобто, певні види доходів, наприклад, від продажу електроенергії приватних СЕС, не обкладаються податком або функціонують за зниженим податком. Замість 15 %, наприклад, – 7,5 %. Або 3 %, щоб просто обліковувати, розуміти обсяг ринку.
Другий метод – це пільги при самому продажу обладнання. Наприклад, звільнення від оподаткування, того ж ПДВ, скажімо, при ввезенні обладнання.
Потім – фінансова підтримка. Наприклад, зараз існує фінансова підтримка держави на утеплення (30 % або 40 % для ОСББ). Те саме могло б бути щодо сонячної енергетики. Тобто, інструментарій у світі напрацьований, його можна було б застосувати і тут.
Крім того, якби цільові кошти були доступні в Україні під низький відсоток, це стало б серйозним стимулом для «буму».
– Але разом з тим сонячні батареї встановлюють, навіть у навчальних закладах – школах, дитячих садочках. Яка мета цього обладнання там?
– Зазвичай такі батареї встановлено за гроші міжнародних програм технічної допомоги (проекти ЄС, USAID тощо). Питання мети і просте, і складне, досить контраверсійне. З одного боку, здавалось би, є школа, садочок, у них й нагальніші потреби, ніж встановлення сонячної панелі. Умовно, є школа, в якій підлозі сорок років, вона прогнила, – і тут стоїть сонячна батарея. Здавалось би, в першу чергу, тут треба було б зробити підлогу, а потім ставити панель. Погоджуюсь. Але знову ж таки, це специфіка роботи того, хто дав гроші. Є якась програма, у неї – певні цілі, програмні засади, тобто те, на що виділяються кошти. Наприклад, на енергозбереження чи на відновлювані джерела енергії. Та програма, яка дає гроші на відновлювані джерела, не ремонтуватиме підлогу. Але не взяти гроші, тому що тобі потрібно полагодити підлогу, а не поставити панель, – цього я не розумію. Як мене вчили, дають – бери, б’ють – біжи.
Але важливо, що школи і садки не працюють за «зеленим» тарифом, вони лише заощаджують на витратах, зокрема, і на персоналі. Тому що станція не потребує ніякого обслуговування. Це зараз настільки надійне обладнання, що ти, якщо правильно все зробив, – поставив і забув, воно працює і буде десятки років працювати.
Я пропагую встановлення СЕС з точки зору обізнаності та інформованості шкіл, дитячих садочків і мешканців села про те, що це існує. Школу, садочок і сільраду підключили до станції потужністю 10 Вт. Це була подія в селі, коли відкривали станцію.
Всі школярі тепер розуміють, що це таке, навіщо воно. Вони ходять туди під час уроків на екскурсію. Це гарний наочний матеріал, це гарне просування ідей на практиці. Одна справа – говорити, як це класно. Але варто побачити і торкнутися (особливо діти – вони позаглядають, подивляться і запам’ятають на все життя).
– Скажіть, будь ласка, чи змінила щось на ринку сонячної енергетики Постанова НКРЕКП від 30.09.2015 № 2505 «Про встановлення «зелених» тарифів на електричну енергію для приватних домогосподарств», що була оприлюднена 13 листопада в «Офіційному віснику України» (№ 88, ст. 2958).
– Нічого не змінила.
У наступній частині інтерв’ю з Олексієм Хабатюком – читайте про оцінку потреби у зваженій комунікаційній політиці щодо енергозбереження в Україні.