Змінити виборче законодавство давно вимагає «прогресивна» громадськість. Але наразі змін не відбулося. Нечіткими, дивними і недолугими багато хто з експертів називає виписані в чинному законодавстві способи фінансування партій та їхніх виборчих кампаній (як переконуємося, вони непрозорі), вимоги до реєстрації кандидатів, ведення агітації, покарання за порушення виборчого законодавства тощо. Чимало нарікань і на закон про вибори парламенту – і щодо списків з «котами в мішку», і щодо фестивалів феодальної благодійності, на які часто перетворюється обрання нардепів у мажоритарних округах…

Багато пунктів та аргументів можна навести стосовно потрібності тих чи інших змін, стосуватись вони можуть і принципів, і суто технологічних механізмів. Проте в цій публікації хочеться зупинитись лише на одній із проблем – формуванні виборчих комісій.

Ще років два тому виконавчий директор «Transparency International Ukraine» Ярослав Юрчишин висловлював думку, що треба, зокрема, «знищити мажоритарку», запровадити відкриті партійні списки та «професіоналізувати ЦВК»… А як щодо «професіоналізації» окружних і особливо дільничних комісій?

Ось що, зокрема, каже нам стаття 29 Закону України «Про вибори Президента України»: «Член окружної, дільничної виборчої комісії на першому засіданні виборчої комісії, в якому він бере участь, в обов’язковому порядку ознайомлюється зі змістом частин 5-8 цієї статті, після чого складає таку присягу члена комісії: «Я, (прізвище, ім’я та по батькові), беручи на себе повноваження члена виборчої комісії та усвідомлюючи свою високу відповідальність перед Українським народом, присягаю додержуватися Конституції та законів України, чесно і сумлінно виконувати свої обов’язки, виходячи з принципів верховенства права, законності, об’єктивності та неупередженості, забезпечувати реалізацію і захист виборчих прав громадян України».

Тобто новоявлений член комісії обов’язково знайомиться лише з 4-ма частинами статті, в яких йдеться про його права і обов’язки. А чи добре ознайомлений він з Конституцією, з законами України, про які каже у присязі? Чи має уявлення, що таке «верховенство права», з принципів якого він присягається «виконувати, виходячи»? Хто і як перевіряє ці його знання?

«Рішення виборчої комісії з розглянутого питання письмово оформляється у формі постанови, яка повинна містити: найменування комісії; найменування постанови; дату, час та місце її прийняття і порядковий номер; мотивувальну частину з посиланням на обставини, що зумовили розгляд питання на засіданні комісії; посилання на конкретні положення нормативно-правових актів або постанову виборчої комісії вищого рівня чи судові рішення, якими керувалася комісія при прийнятті постанови; резолютивну частину… З питань поточної діяльності комісія може приймати протокольні рішення...».

Так йдеться в ч. 14 статті 28 цього ж закону. Не хочеться нікого ображати, але чи не потрапляють до складу ДВК люди, які не розуміють навіть частини слів, що містяться в наведеній цитаті?

Все серйозно: верховенство права, колегіальність рішень, акти і протоколи, відповідальність… Але не раз доводилось бачити, як члени дільничних комісій підписують чисті протоколи за день-два до виборів («щоб потім всіх не ловити»); як видають бюлетені без документів, бо «знають цього виборця і всю його родину»; як печатку комісії несуть додому, де нею граються онуки; як не дозволяють жінці зайти в кабінку з немовлям, «бо заборонене перебування в кабінці одночасно двох осіб»; як штампують у бюлетені позначку «Вибув» навпроти кандидата, бо «хтось казав, що по радіо передали, що він знявся»; як повторно голосують, чи дозволити зайти на засідання спостерігачеві, який півдня тут сидів і вийшов у туалет; як намагаються визнати дійсним бюлетень, де один кандидат обведений, а решта викреслені; як на сходах ОВК перепаковують і переписують виборчу документацію, бо «не знали, що так не можна»…

В одному документальному фільмі про якусь африканську країну (з дуже молодою демократією) був епізод, коли іноземна знімальна група приходить на подвір’я тамтешньої виборчої комісії, яка саме готується до виборів. Приміщення комісії під соломою, біля нього риються поросята, а журналістів зустрічають члени комісії, вбрані у футболки з портретами одного з кандидатів. На питання журналіста ще й радісно розповідають: «Так, він до нас приїжджав, подарував нам!» - «А якщо інший кандидат приїде і теж подарує футболки зі своїм портретом?», – питає журналіст. «Так, теж одягнемо – дуже гарні футболки!», – кажуть члени виборчої комісії. Може, вони й не порушили цим одяганням футболок законодавство своєї країни, а якщо порушили, то просто так (бо сонце пече, а футболки білі), щиро, прозоро і «пропорційно» (беруть же футболки від усіх кандидатів). Натомість у нас члени виборчкомів, якщо беруть щось від кандидатів (може, неофіційну оплату праці як додаток до державної офіційної), то беруть непрозоро і не просто так. Власне, як і в багатьох галузях, «кульгають» нерідко і професіоналізм, і законослухняність.

Питання викликає не тільки професіоналізм членів окружних та дільничних виборчих комісій, а й принцип формування цих комісій: чому він відрізняється від принципу формування складу ЦВК? Хіба не подібні функції вони виконують (організація підготовки та проведення виборів), лише кожна комісія на відповідному рівні – ЦВК на загальнодержавному, ОВК на рівні районів чи міст, ДВК на рівні села чи кварталу. Але загальнодержавну (центральну) комісію формує Верховна Рада за поданням Президента, який враховує пропозиції фракцій, тоді як на формування місцевих комісій місцеві ради не впливають, а адміністрації подань не роблять.

Члени ЦВК мусять бути позапартійними, тоді як члени ОВК і ДВК можуть бути «партійцями» і переважно ними є. Виходить, для ЦВК «принцип позапартійності» є однією з засад неупередженості, а на рівні виборчих округів він чомусь не застосовується…

Голова ЦВК, його заступники, секретар та не менше п’яти інших членів повинні мати вищу юридичну освіту, тоді як до членів ОВК і ДВК нема вимог про рівень освіти. Також ЦВК працює на постійній основі, ОВК кілька тижнів, а рядові члени ДВК офіційно працюють в комісії добу або дві. Не раз уже говорилось і писалось про те, що оплату за другу добу вони отримують в тому разі, якщо встановлення підсумків голосування триватиме і після опівночі. То хіба не доцільніше для уникнення штучних затягувань оплачувати їхню працю «за фактом», а не «за годинником»?

Не вперше, а систематично при формуванні виборчих комісій відчувається певний кадровий голод. Скажімо, є у Вінницькій області район, що має 20 тисяч населення (виборців там, звісно, ще менше, до того ж значна частина виборців непенсійного віку на заробітках). А виборчих дільниць у цьому районі 35. Навіть якщо до складу кожної ДВК увійде в середньому по 9 осіб (це мінімальна кількість)… Де в такому невеличкому районі знайти 315 осіб, обізнаних з Конституцією, Законом про вибори і «верховенством права», та ще й охочих працювати в ДВК? Хоча теоретично кандидатури членів на кожну ДВК можуть подати штаби кожного з 39 кандидатів, але ці члени комісій, певно, мають бути приїжджими і жити на час виборів у якихось гіпотетичних сільських готелях.

Натомість під час нинішніх виборів знову бачимо, як штаби деяких кандидатів ставляться до подання кандидатур до складу виборчих комісій, м’яко кажучи, безвідповідально. Одні зовсім нікого не подають, інші подають «мертві душі», кандидатури жителів інших регіонів (які телефоном кажуть, що «не приїдуть, бо далеко»), також кандидатури тих, хто не давав згоди на участь у роботі комісій. Ще деякі по десятку разів відкликають і міняють своїх представників, змушуючи інших членів комісії вкотре слухати присягу, знайомитися і пояснювати новобранцю, хто вони і що роблять.

З таким принципом наповнення комісій у складі ДВК може бути і 9 членів, і 39, при орієнтовно однакових об’ємах роботи. Також може складатися ситуація, коли члени комісій від певного кандидата подаються, «жеребкуються», працюють, навіть на керівних посадах. Аж раптом їхній кандидат передумує балотуватись, і члени комісій за його квотою теж змушені піти, що може дестабілізувати роботу комісії, спричинити в ній нестачу кадрів…

Напевно, політичне представництво в комісіях (члени комісій представляють кандидатів у Президенти) за рівноправного доступу до формування комісій (по одному члену від одного кандидати, пропорційність керівних посад у комісіях) нібито покликане забезпечити взаємний контроль членів комісій і, відповідно, чесність перебігу самого процесу. Але…

Але ні для кого не секрет, що в Україні існує таке неофіційне явище як технічні кандидати на посаду Президента. Вони насправді не змагаються за перемогу, а є сателітами більш впливових та рейтингових «конкурентів». Чи не тому в виборчих комісіях відбувається так багато замін, що технічні кандидати заповнюють квоти своїми представниками, а після формування комісій починають «зливати» місця в них реальним кандидатам?

Пригадуються президентські вибори 2014 року. Тоді в одній із ДВК пощастило спостерігати цікавий епізод. Член комісії від кандидата Віктора Януковича перед початком засідання тихенько каже: «Всіх наших прошу підійти до мене». І до неї підходить майже десяток членів комісії – представники псевдокомуніста, спевдосоціаліста, псевдорухівця, псевдонаціоналіста, псевдоліберала та інших псевдокандидатів, які офіційно створювали «головному кандидату» відчутну перевагу не лише в «чорному піарі» проти конкурента, а й у кількості членів комісій та спостерігачів.

Хіба змінилась нині ситуація з технічними кандидатами? Хіба не за тим же законом 1999 року ми обираємо Президента? Якщо вірити одному нардепові, днями в Чернівецькій області довірена особа однієї з кандидатів у Президенти на засіданні ОВК поінформувала, що при необхідності заміни членів дільничної виборчої комісії від кандидатів (далі названо прізвища 9-и претендентів на президентське крісло) слід «звертатись безпосередньо до неї». А комісія зафіксувала ці її слова у протоколі засідання. Отже, за великого старання і везіння теоретично може бути сформована ДВК у складі 9 осіб, і всі дев’ятеро будуть підпорядковані одному кандидату? От вам і колегіальність, неупередженість та взаємоконтроль… Та навіть якщо «нетехнічний» кандидат разом зі своїми технічними маріонетками матиме в комісії третину членів плюс ще одного, «колегіальність» рішень буде у нього в кишені, бо важливі рішення комісія ухвалює не менш як двома третинами голосів.

Власне, яке завдання мають члени виборчих комісій у країнах зі «здоровими» виборчими системами? Певно, підготувати і провести вибори з дотриманням законності. А чи в Україні не ставлять виборчі штаби своїм членам комісій дещо інші завдання – скажімо, забезпечувати перемогу свого кандидата будь-якою ціною? І чи не виникає у членів виборчих комісій через це конфлікту інтересів? І чи не такі кадрові маніпуляції введенням в оману, тобто шахрайством? І які є важелі унеможливлення таких маніпуляцій – коли член комісії формально представляє одного кандидата, а фактично іншого?..

Незаполітизованість, професійність, чітка передбачуваність складу, структури і функцій – хіба не були б такі якості виборчих комісій корисними і для нормального перебігу виборчого процесу, і для суспільства загалом?

Зрозуміло, що формування виборчих комісій місцевими радами, як це було у 1990 році, для нашої «молодої демократії» теж не найкращий спосіб. У Британії, для прикладу, роль виборчих комісії виконують поліція та місцеві органи влади, проте у нас такий досвід теж не убезпечив би від порушень. У деяких країнах (зокрема, в Італії) до роботи в комісіях залучаються представники судової гілки влади. Також чимало країн (власне, більшість) практикують створення виборчих комісій, не залежних ні від органів влади, ні від політичних сил.

У проекті Виборчого кодексу, що готується зараз у Верховній Раді до 2-го читання, передбачається, зокрема, що «виборчі комісії як незалежні органи адміністрування виборчим процесом» є «спеціальними державними колегіальними органами», проте, як і раніше, право подання кандидатур до окружних і дільничних виборчих комісій загальнонаціональних виборів «мають політичні партії, представлені фракціями в поточному скликанні Верховної Ради України, а також інші суб’єкти подання кандидатур – суб’єкти відповідного виборчого процесу».

Не вдаючись до аналізу різноманітних ідей та проектів, хочеться висловити дискусійне питання: чи не було б краще для нашої виборчої системи, якби склад комісій формувався за принципом світової практики формування суду присяжних, виборності членів комісій на кшталт виборності суддів чи своєрідної «контрактної юридичної армії» за зразком контракту у військових? Щоб людина була навчена, мала певні преференції за участь в організації виборчого процесу (надбавку якусь, як почесні донори), могла бути періодично «мобілізованою» на час виборів. І щоб отримувала достойну оплату такої праці, щоб мала стимули дорожити цим почесним статусом і не спокушалась компрометувати себе будь-якими зв’язками з суб’єктами виборчого процесу. А взаємоконтроль хай здійснюють спостерігачі від кандидатів та правоохоронці.

Інша справа – як за старим виборчим законодавством обрати таких законодавців, які погодились би змінити виборче законодавство на нове?

Довідково: Спостереження ОПОРИ спрямовано на незаангажовану оцінку процесу підготовки та проведення виборів, сприяння чесним та вільним виборам, попередження порушень. Із жовтня 2018 року Громадянська мережа ОПОРА проводить масштабну кампанію спостереження за виборами Президента. З моменту офіційного старту виборчої кампанії до спостереження залучено 204 спостерігачі по всій країні. А 31 березня 2019 року та в разі проведення другого туру до них долучаться ще понад 1 500 спостерігачів. Вони також здійснюватимуть паралельний підрахунок голосів (PVT – parallelvotetabulation) з метою отримання результатів виборів, набагато швидших за офіційні та точніших за екзит-поли. Крім того, ми моніторимо використання бюджетних ресурсів у цілях непрямої агітації, навчаємо правоохоронні органи щодо особливостей виборчого процесу, запустили мережу громадських омбудсменів із захисту виборчих прав громадян, оцінили виконання Україною рекомендацій міжнародних місій щодо виборчої реформи та займаємося просвітою виборців.

 
 
(#вибори; #opora; #опора)