Недостатня компетентність представників громадськості та невисокий рівень зацікавленості у співпраці з боку комітетів заважають ефективній взаємодії зацікавлених сторін під час  законопроєктної діяльності. Окрім цього, часто для можливості впливу на законотворчий процес необхідно мати особисті зв’язки серед депутатів, особливо, якщо йдеться про можливість звернення представника громадського сектору з регіону. Таку думку висловлюють учасники регіонального обговорення щодо взаємодії народних депутатів зі стейкхолдерами та зазначають: обговорення інколи може затягувати процес, а рівень дискусій мають бути фаховими.

Сумські депутати в комітетах

Тетяна Рябуха обрана до Верховної Ради від політичної партії “Слуга народу” по округу № 157, голова підкомітету у справах сім'ї та дітей Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики. Тетяна Рябуха була співавторкою 56 законопроєктів, які були подані до Верховної Ради, з яких 19 набули чинності. Бере участь та є координатором на засіданнях робочої групи із опрацювання законопроєктів про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування системи інституційного догляду та виховання дітей з 7 липня 2020 року.

Ігор Васильєв обраний до Верховної Ради від політичної партії “Слуга народу” по округу № 158, голова підкомітету розвитку цифрових прав та компетентностей Комітету Верховної Ради України з питань цифрової трансформації. Ігор Васильєв був співавтором поданих 48 законнопроєктів до Верховної Ради України, з яких було прийнято 5. Інформація про зустрічі та круглі столи на сайті комітету відсутні.

Ігор Молоток обраний до Верховної Ради України по округу № 160. Є членом депутатської фракції “Партії “За майбутнє”. Голова підкомітету з питань державного фінансового контролю та діяльності Рахункової палати Комітету Верховної Ради України з питань бюджету. Ігор Молоток був співавтором 25 поданих законопроєктів до Верховної Ради України, з яких було прийнято 4. На сайті комітету з питань бюджету інформація про конференції та круглі столи за останні два роки відсутня.

Максим Гузенко обраний до Верховної ради від політичної партії “Слуга народу” по округу № 161, член Комітету Верховної Ради України з питань аграрної та земельної політики. Максим Гузенко був співавтором 38 законопроєктів до Верховної Ради України, з яких було прийнято 9. На сайті комітету з питань аграрної та земельної політики інформація про зустрічі, круглі столи та конференції відсутня взагалі.

Микола Задорожній обраний до Верховної Ради від політичної партії “Слуга народу” по округу № 162, член Комітету Верховної Ради України з питань бюджету. Микола Задорожній був співавтором 49 законопроєктів До верховної Ради України, з яких було прийнято 9. На сайті комітету з питань бюджету інформація про конференції та круглі столи за останні два роки відсутня.

Михайло Ананченко був обраний до Верховної Ради від політичної партії “Слуга народу” за списком. Є головою підкомітету з питань законодавчого забезпечення і контролю за діяльністю дипломатичної служби Комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва. Михайло Ананченко був співавтором 16 законопроєктів, з яких 8 стали чинними актами. 20 січня 2021 року був учасником слухань в комітеті на тему «Зовнішньополітичні аспекти деокупації АР Крим та міста Севастополь: парламентський вимір», на якому були також представники науково-дослідницьких інституцій та та інші експерти.

Артем Ковальов був обраний до Верховної Ради від політичної партії “Слуга народу” за списком, голова підкомітету з питань річкового транспорту Комітету Верховної Ради України з питань транспорту та інфраструктури. Артем Ковальов був співавтором 23 законопроєктів, з яких 2 стали чинними актами. На сайті комітету з питань транспорту та інфраструктури відсутня інформація про круглі столи, зустрічі та конференції.

Широке громадське обговорення не завжди дає якісний результат

Помічник-консультант народної депутатки України Тетяни Рябухи Андрій Безпалий вважає однією з головних проблем, з якими стикаються представники комітетів у співпраці з зацікавленими особами, відсутність досвіду розробки нормативно-правових документів у представників громадських організацій. Через це запропоновані ними зміни часто мають недоопрацьований вигляд. За словами Безпалого, недостатня обізнаність та нерозуміння складності і комплексності процесу створення законопроєкту від тих, хто приносить свої пропозиції, може ускладнити і затягнути в часі процес розгляду законопроєкту.

«Є пропозиції, але вони дуже сирі. Люди пропонують внести зміни, але ані механізму, ані обґрунтування, ні фінансового, ні нормативного, не надають. Є випадки, коли ми їх самі підтримали, повністю допрацювали, але в кінцевому результаті їх не підтримали колеги через недостатнє обґрунтування. Якщо вже зацікавлених осіб брати і вести з ними постійну роботу, потрібно щоб вони включались на більш професійному рівні. Щоб вони формулювали пропозиції більш конкретно, щоб був майже готовий проєкт закону з усіма обґрунтуваннями, з пояснювальною запискою, щоб ми могли це опрацьовувати з меншою витратою часу», - сказав Андрій Безпалий.

Окрім цього є випадки, коли власне обговорення і стає причиною затягування процесу, бо сторони не можуть дійти згоди. Через це, відповідно, будь-які подальші дії неможливі і робота зупиняється.

«Є ризики, пов’язані з широким громадським обговоренням. Адже якщо долучається велика кількість людей, то часто є дві протилежні позиції, які вони дуже активно лобіюють. Зараз ми маємо такий приклад громадських обговорень щодо внесення змін до Національної стратегії реформування інституційного догляду. Там дві сторони, які вперто відстоюють свої позиції, ніхто не хоче поступатися, таким чином широке громадське обговорення призводить до затягування процесу», - розповів помічник народного депутата.

Утім,  незважаючи на завантаженість і зазначені проблеми Андрій Безпалий задекларував від імені народної депутатки Тетяни Рябухи відкритість і готовність до співпраці в законотворчій діяльності.

Занадто широкі обговорення законопроєктів із нефаховими учасниками можуть не тільки затягувати, але і шкодити законотворчому процесу, тож залучати необхідно саме фахових спеціалістів, вважає професор Харківського національного університету ім. Каразіна Дмитро Лук’янець.

«Часто люди, які приходили на ширші обговорення та виступали там з такими речами, які були неприйнятні для врахування: або загальна «говорильня», або філософські роздуми. Тобто абсолютно неконкретні речі. І це іноді і дратувало, віднімало час і т.д. І тому у мене склалось враження, що отакі широкі обговорення у не професійному середовищі, вони шкодять. Утім, це одна зі сторін ситуації», - поділився своїм досвідом професор.

Рівень дискусій, особливо в законотворчому процесі, має бути виключно фаховий із залученням компетентних спеціалістів, зазначила викладачка Сумського державного університету Анна Славко. Вона зазначила, що якщо допустити надзвичайно широке обговорення і залучення взагалі усіх бажаючих, є велика вірогідність того, що жоден закон так і не буде прийнятий.

«Яскравий приклад — розділ сайту Верховної Ради «обговорення». Якщо зайти і почитати коментарі та пропозиції, які люди залишають до різноманітних проєктів, зрозуміти умовний рівень дискусії — можна порадіти, що вона відбувається не на якихось круглих столах, зустрічах, публічному діалозі. Імовірно саме широке залучення осіб, які є фахівцями і спеціалістами в конкретних сферах сприятиме розвитку якісного законотворення, натомість широке громадське обговорення не завжди дає якісний результат», - сказала Анна Славко.

Комітети та народні депутати мають бути зацікавлені у співпраці з громадськістю

Абсолютно необхідною умовою для ефективної співпраці між стейкхолдерами та парламентарями є ініціатива щодо такої співпраці з боку самих комітетів. Без такої зацікавленості щось зробити лише на ентузіазмі громадськості, академічної спільноти та окремих стейкхолдерів досить важко, вважає професор Дмитро Лук’янець.

«Підбір людей, які будуть брати участь буде обумовлювати корисність цих заходів. Якщо волі і прагнення комітету залучати сторонніх осіб до обговорення проєктів, висловлення їх експертної оцінки, не буде, то щось зробити дуже важко”, - сказав він.

Відтак, коли ініціативи з боку комітетів немає, стейкхолдери змушені шукати інших шляхів для можливості впливу на законотворчу діяльність.

«Найбільш продуктивною є робота навіть не з комітетами, а з розробниками конкретних законопроєктів, які працюють в контакті з комітетами. Бо ми знаємо, що депутати дуже не часто самі пишуть закони, а працює якась робоча група, долучаються фахівці для цього. І от спілкування з цими фахівцями - воно найбільш продуктивне, бо немає посередника в цьому питанні. І потім, якщо розробники вважають за потрібне, то можливе запрошення на виступ у комітет. Взагалі контакт налагодити складно, якщо немає волі представників комітету, якщо вони бажають залучати громадськість, академічну спільноту, представників бізнесу чи ЗМІ, тоді ця робота буде проводитись. Якщо немає такого бажання – то ні. Непублічність в роботі деяких комітетів показує, що немає зацікавленості у зборі таких думок. Дуже погано також і те, що дуже часто проєкти законів оприлюднюються вже постфактум, коли процес запущений, йде обговорення і на якій стадії воно йде і про що там сперечаються – невідомо. І в цей процес увійти, висловити свою думку чи надати якусь допомогу – вже неможливо”, - каже процесор Лук’янець.

Бути включеним в законотворчий процес - окремий виклик для регіональних стейкхолдерів. За словами голови сумської громадської організації Клуб «Шанс» Андрія Букіна, доводиться шукати також і інші шляхи для просування власних ініціатив змін до законодавста. Одним з ефективних способів просування законопроєктних ініціатив для стейкхолдерів, вважає Букін, є робота з профільними міністерствами, оскільки саме до них комітети частіше звертаються за консультаціями та наданням експертних висновків з певних питань.

«Інструментів і механізмів взаємодії досить багато. Але якщо немає бажання чи натхнення у народних депутатів зробити ті зміни у нормативно-правових актах, то яким би ти не був «умнічкою» і яким би ти активним не був на місці, то фактично це неможливо. Якщо комітет не зацікавлений у змінах і доповненнях до певних нормативно-правових актів, то ти з цим нічого не зробиш, бо жодні адвокаційні кампанії не допоможуть переломити політичну волю. На локальному рівні набагато простіше працювати не з народними депутатами, набагато ефективніше працювати через міністерства, які час від часу оголошують свої проблематики, скликають робочі групи по внесенню змін до того чи іншого закону. І долучаючись профільно до таких груп, ти можеш внести зміни до нормативно-правових актів. Державні інституції вже як паровоз — вони нікуди не діваються, вони напряму заходять в комітети і вносять свої правки, куди їм треба. Інша ще ситуація, коли ми говоримо про статуси людей. Одна справа, коли це юридична наукова спільнота, професор в галузі права, то людину долучають, щоб вона надала фахову консультацію. Інша справа — коли ти громадський діяч, очолюєш громадську організацію і у тебе є бажання змінити світ, ти доходиш до того, що треба змінювати нормативно-правову базу через Верховну Раду. І у вас зовсім різні рівні залученості і різні рівні сприйняття з боку депутатів. І тому виходить набагато ефективніше йти через державні органи. І статистичні дані показують, що взаємодія комітетів із державними органами – майже 50%, тоді як з неурядовими організаціями - 26%. Це і є та проблема, яку ми маємо. Регіональні громадські організації мають менші можливості і більше проблем з комунікацією, порівняно з великими мережевими організаціями у Києві, які входять простіше до міністерств і т.д. і можуть напряму творити закони».

Схожий досвід у співпраці з комітетами має виконавчий директор в Сумській області ВГО «Центр підтримки громадських ініціатив» Владислав Діброва. На його думку, мотивація членів комітетів відіграє важливу роль у співпраці з громадськістю. Навіть якщо пропозиція до законопроєкту написана розлого та пройшла погодження, все може закінчитись безрезультатно.

«Проводили зустрічі, круглі столи, працювали, погоджували, 10 депутатів поставили підпис. І потім отримали висновок комітету про те, що в законопроєкті є недоліки, але за основу можна взяти. На цьому все закінчилось. Важливо зазначити, що це було напередодні виборів, відповідно, всі обіцяли, підтримували, але вже після законопроєкт так і не був втілений».

На сьогодні є достатня кількість інструментів для законотворців збирати громадську думку і тому більшість пов’язаних із цим процесів залежить від їхнього бажання це враховувати, вважає представниця академічної спільноти Сумщини викладачка СумДУ Анна Славко. В законах прописані досить якісні принципи і процеси, які часто залежать від того, як їх застосовуватимуть конкретні персоналії в комітетах і, відповідно, як вони реалізовуватимуть ці процеси на практиці.

«Є і інші доволі широкі можливості для комітетів збирати громадську думку. Комітети мають великий стосунок до сфер, які традиційно викликають жваве громадське обговорення і тому не реагувати – погано. Крім особистого знайомства, що залишається основним способом впливу на законодавчі процеси, є різні способи збору громадської думки, наприклад система петицій, але все це діє час від часу і тільки тоді, коли це цікаво самим законодавцям. Є сенс прокачувати інші механізми взаємодії, ті ж самі засоби електронної демократії, хоча я і розумію, що це несе купу окремих ризиків».

Спираючись на наявний досвід співпраці із законотворцями учасники обговорення виділили ряд рекомандацій, які б могли вирішити проблеми, з якими вони стикались на практиці.

Рекомендації для поліпшення співпраці громадськості, академічної спільноти та стейкхолдерів із законодавцями:

  • Напрацювати базу даних громадських організацій, представників академічної спільноти та стейкхолдерів, які фахово розбираються в відповідних до тематики діяльності комітету сферах. А також забезпечити систематичний обмін інформацією.
  • Вчасно та регулярно інформувати громадськість щодо актуальних напрацювань майбутніх законопроєктів.
  • З боку стейкхолдерів - ретельно пропрацьовувати свої пропозиції законопроєктів чи зміни до нормативно-правових документів, фахово обґрунтовуючи їх необхідність.
  • Поліпшувати співпрацю між зацікавленими сторонами шляхом спільних навчань щодо законопроєктної діяльності.
  • Збалансувати рівень доступності до законопроєктної діяльності шляхом співпраці із регіональними стейкхолдерами. Таким чином зменшити розрив у доступі до зазначених процесів представників не лише з Києва, а і з регіонів.

Матеріал підготовлено громадською організацією «Громадянська мережа «ОПОРА» в межах проєкту «Інклюзивні комітети як запорука якісного законотворення» за підтримки Програми USAID РАДА, що виконується Фондом Східна Європа.