Олександр Клюжев для Дзеркало Тижня
Довіра громадян до виборів є одним з ключових елементів забезпечення стабільності державної та політичної влади. Масові фальсифікації, підкуп та адміністративний ресурс на місцевих виборах 2010 р., парламентських виборах 2012 р. та проміжних виборах народних депутатів в п’яти округах 2013 р. призвели до неспроможності режиму Віктора Януковича переконати суспільство в реалістичності свого усунення від влади через інститут голосування. І суспільство вибухнуло восени 2013р-взимку 2014 р. відомими революційними подіями.
Позачергові президентські та парламентські вибори 2014 року супроводжувалися неприхованим, але стриманим оптимізмом міжнародних та національних спостерігачів.
Ключова відмінність виборів 2014 р. і виборів за часів Януковича полягала у тому, що органи державної влади, політично пов’язані із окремими учасниками електоральних перегонів, утрималися від масового втручання у виборчий процес. У 2012 р. найпоширенішим порушенням на виборах стало зловживання адміністративним ресурсом, коли уся владна вертикаль працювала на одну політичну силу та її висуванців у виборчих округах. Після усунення Януковича цей тип порушення законодавства та загальновизнаних стандартів виборів відійшов на другий план, але у повній мірі збереглися проблеми із підкупом виборців, непрозорістю фінансування передвиборної агітації, засиллям технічних кандидатів та партій, незбалансованістю впливів на діяльність виборчих комісій.
Протягом лютого-червня 2015 року Громадянська мережа ОПОРА у партнерстві з Міжнародною фундацією виборчих систем (IFES) шляхом направленням запитів провела проміжний моніторинг ефективності правоохоронних органів України щодо розслідування злочинів проти виборчих прав, здійснених на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року. Також проводився постійний моніторинг і аналіз судових рішень щодо виборчих злочинів, оприлюднених в Єдиному Реєстрі судових рішень
Актуальність даної проблематики очевидна. Результативність реакції правоохоронних органів на злочини проти виборчих прав громадян, зафіксованих на парламентських виборах 2014 року, визначить загальні умови проведення запланованих на цей рік місцевих виборів.
Якщо правоохоронці та суди не продемонструють, що невідворотність покарання у виборчій сфері не пустий звук, то у кандидатів на місцевих кампаніях будуть розв’язані руки. Натомість суха статистика яскраво продемонструє рівень політичної та посадової відповідальності очільників держави в цілому та керівництва правоохоронної системи зокрема, які публічно брали на себе відповідальність забезпечити дієве покарання фальсифікаторів виборів.
Станом на червень 2015 року, через вісім місяців після дня голосування на позачергових виборах народних депутатів України, вимушені констатувати, що лякати потенційних фальсифікаторів на майбутніх місцевих виборах практично немає чим. Як мильні бульбашки також луснули гучні заяви про резонансні розслідування щодо одіозних переможців в одномандатних виборчих округах.
На позачергових виборах народних депутатів України 2014 року органами внутрішніх справ України було розпочато 291 кримінальне провадження за статтями 157-160 Кримінального Кодексу України, якими встановлюється відповідальність за злочини проти виборчих прав громад.
Найбільше кримінальних проваджень було розпочато за статтею 157 Кримінального Кодексу, яка включає широкий перелік складу злочинів, пов’язаних із перешкоджанням здійсненню виборчого права-181 провадження. Щодо фактів фальсифікації виборчих документів, надання неправдивих відомостей до органу ведення Державного реєстру виборців (стаття 158 ККУ) - 46 проваджень.
Третьою, найпоширенішою статтею Кримінального Кодексу на парламентських виборах стала нова стаття 160 про підкуп виборців-37 проваджень.
Значно менше розслідувань стосувалися незаконного використання бюлетенів, голосування виборцем більше ніж один раз (17 проваджень за ст.158-1 ККУ), порушення порядку фінансування виборчої кампанії (9 проваджень за ст.159-1 ККУ), щодо незаконного знищення виборчої документації (ст.158-2 ККУ) було розпочато одне провадження.
Натомість за ст. 159 Кримінального кодексу (порушення таємниці голосування)не було порушено жодного кримінального провадження.
Регіонами-лідерами за кількістю розпочатих кримінальних проваджень щодо виборчих злочинів виявилися м. Київ (52), Донецька обл. (50), Одеська обл. (41), Київська область (29), Чернігівська обл. (28), Харківська обл. (20). Але, як відомо, кількість незавжди переходить в якість.
На кінець червня 2015 року лише 13 з 291 кримінального провадження завершилися направленням обвинувальних актів до судів. Це складає біля 5 % від загальної кількості розпочатих кримінальних проваджень.
222 кримінальних проваджень (76 % від їх загальної кількості) вже закрито без звернення до суду, тобто завершилися безрезультативно. І розслідування 55 (19%) кримінальних проваджень досі триває. Ще в одному кримінальному провадженні органи слідства направили клопотання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Тенденція полягає у закритті кожного місця до 20 кримінальних проваджень та незмінності кількості судових рішень.
Звертає на себе увагу те, що регіони – лідери за кількістю розпочатих кримінальних проваджень пасуть задніх за кількістю доведених до суду результатів слідства. До прикладу, у місті Києві, де було розпочато рекордний для країни масив кримінальних проваджень, жодне з них поки не дійшло до суду. Усі кримінальні провадження вже закриті ще в одному регіоні-рекордсмені – Чернігівській області. В Донецькій області лише 1 з 50 кримінальних проваджень дійшло до суду, в Київській обл. – 0 з 29, Харківській обл.-0 з 20.
Умовними передовиками за кількістю доведених до суду розслідувань є Дніпропетровська, Черкаська, Житомирська, Кіровоградська та Хмельницька області, в яких до судів дійшло аж по два кримінальних провадження.
Регіональний аспект розслідування виборчих злочинів підштовхує до думки, що восени 2014 року відбувалося певне змагання за кількістю розпочатих кримінальних проваджень, пов’язане із суспільним запитом на заяви політиків та чиновників про жорстке покарання фальсифікаторів. Достатньо порівняти Київ і Хмельниччину. У столиці розпочато 52 провадження, жодне досі не дійшло до суду. Натомість в Хмельницькій області проводилося слідство лише по двох справах, усі з яких потрапили до суду.
Єдиний Реєстр судових рішень дозволяє простежити основні тенденції судового розгляду одиничних виборчих злочинів, які органи слідства спромоглися довести до логічного завершення.
Доступні для громадськості 10 рішень судів засвідчують, що у судовому порядку найбільше було розглянуто справ, пов’язаних із наданням членами дільничних виборчих комісій виборчих бюлетенів особам, які не мали права на їх отримання (3 вироки за ч.2 ст.158-1ККУ).
2 вироки та 1 ухвала про звільнення від кримінальної відповідальності стосувалися незаконного отримання виборчого бюлетеню, голосування більше ніж один раз (ч1. ст.158-1ККУ).
Одна із найпоширеніших проблем парламентської кампанії-незаконне переписування протоколів членами ДВК- завершилися одним судовим вироком і одною ухвалою про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Натомість 2 вироки було винесено щодо перешкоджання вільному здійсненню виборчого права шляхом підкупу (ч.1 ст.157 ККУ). На підкупі виборців варто зупинитися окремо.
Змінами до Кримінального Кодексу підкуп виборців був виведений в окремий склад злочину лише за декілька днів до дати голосування на останніх парламентських виборах. Значна частина фактів підкупу, які отримали реакцію правоохоронних органів, розглядалися в межах «широкої» статті 157 ККУ, а не нової ст.160, оскільки жорсткіша міра покарання не могла застосовуватися заднім числом.
Затягування із прийняттям парламентом та підписанням Президентом змін до Кримінального Кодексу у жовтні 2014 р. в окремих випадках визначило дієвість покарання за підкуп виборців. Зокрема, у одномандатному окрузі №102 Кіровоградської області, де народним депутатом був обраний Олесь Довгий, кримінальні провадження щодо підкупу виборців були закриті на підставі того, що зі статті 157 Кримінального Кодексу, за якою вони були відкриті, було вилучено слово «підкуп».
Логіка підказує, що переведення підкупу виборців зі способу перешкоджання виборчому праву у статус самостійного злочину не означає його декриміналізацію. Втім слідчі трактували цю ситуацію по іншому, а тому гучні заяви про необхідність особливо прискіпливого розслідування порушень в скандальному окрузі завершилися політичним та інформаційним пшиком.
І тепер про найголовніше. Ніхто на поточний день не отримав реальний строк тюремного ув’язнення за злочини на останніх виборах. Абсолютна більшість обвинувачених у процесі слідства визнали свою провину, а майже в половині випадків було укладено угоду про визнання винуватості з метою пом’якшення міри покарання. До прикладу, у одній зі двох справ щодо підкупу виборців угода про визнання винуватості, затверджена судом, передбачала штраф у 5100 грн. Очевидно, що кандидатів така міра покарання не змусить відмовитись від технологій підкупу виборців.
У жодному з прийнятих судами рішень не йдеться про притягнення до відповідальності організаторів фальсифікацій. Людина, яка має хоча б мінімальне уявлення про протизаконні виборчі технології, розуміє, що «фінансові піраміди» на виборах, масова роздача виборцям продуктових наборів або інших благ, вкидання бюлетенів не можуть реалізовуватися однією особою чи неорганізованою групою осіб.
Відсутність реально покараних за фальсифікації на позачергових парламентських виборах вже провокує нові порушення. На проміжних виборах народного депутата України в окрузі №205 Чернігова буяє «гречка», а штаби кандидатів обговорюють перспективи грошового підкупу.
Для наступних місцевих виборів безкарність порушників зразка 2014 року-це міна уповільненої дії. І всі мають бути свідомими, що безкарність впливає не лише на політиків. Деформація правової свідомості поширюється і на звичайних членів виборчих комісій, готових «за просто так» перемальовувати протоколи. На виборців, які досі не знають про відповідальність за отримання передвиборчого хабара.
Що робити за таких песимістичних умов? Забезпечити громадський контроль за розслідуванням тих кримінальних проваджень, які ще не закриті. А залишились, як можна судити, найскладніші справи (з 55 актуальних проваджень 17 стосується підкупу виборців). І домогтися напередодні старту місцевої кампанії публічного звіту Міністерства внутрішніх справ щодо розслідування виборчих злочинів, які були вчинені на останніх парламентських виборах. Суспільство має право знати, чи приклала держава достатніх зусиль для покарання винних у порушенні виборчих прав громадян. Якщо відкриття резонансних розслідувань широко анонсувалося посадовцями, то і закриватися вони мають зі належним інформування суспільством. Це справа політичної відповідальності.
Новий закон про місцеві вибори, який не пройшов належного фахового аналізу і повноцінної дискусії в парламенті, загострює ризики маніпуляцій на локальних кампаніях. Зокрема, на пленарному засіданні Ради змістовно навіть не розглядалися поправки та пропозиції, внесені до другого читання.
Кулуарність підготовки та прийняття закону не дозволила експертам та депутатам повноцінно перевірити виборчі процедури на чутливість до фальсифікації. Але, запропонована для місцевих виборів в Україні виборча система, маючи досвід практичного застосування в окремих регіонах Російської Федерації, не налаштовує на оптимістичні прогнози.
В Росії використання схожої з українською системи не лише не призвело до зменшення корупційності виборчого процесу, а й спричинив масові випадки взаємних фальсифікацій між кандидатами, висунутих однією партією в різних територіальних округах.
Дана виборча система передбачає «закріплення» не більше ніж по одному кандидату у відносно невеликих територіальних округах, на які розбивається місто, район чи область. Порядок черговості отримання мандатів кандидатами від прохідної партії визначається порівнянням відсотків (не абсолютної кількості голосів), отриманих партією в різних територіальних округах. Як засвідчує російська практика, кандидати вмотивовані протизаконно знижувати явку та результати в округах своїх однопартійців або завищувати результативність власної партії в своєму окрузі. Тобто, в Україні до фальсифікацій з боку різних партій можуть додатися внутрішньопартійні маніпуляції з голосами виборців.
В Росії подібна виборча система супроводжувалася ефектами так званого недопредставництва та надмірного представництва територій. В одному окрузі може бути обрано декілька депутатів від різних партій, в іншому жодного депутата, в третьому переможцем стане не той кандидат, хто набрав найбільшу кількість голосів. В політично активному українському суспільстві дані ефекти виборчої системи можуть бути не сприйняті виборцями, що потенційно загрожує масовими локальними конфліктами.
За таких умов роль суспільного контролю та незалежного спостереження на виборах зростає в рази. З чим українське суспільство можна і привітати.