29 квітня у Сеймі Литви в Вільнюсі відбулись парламентські слухання щодо російських воєнних злочинів за роки повномасштабного вторгнення в Україні. Українська делегація з профільних громадських організацій та свідків воєнних злочинів росіян виступили перед членами парламенту Литви, урядовцями та правоохоронними органами, дипломатами та правозахисниками. Ця подія покликана пролити світло на руйнівний вплив війни, особливо в контексті цивільних і дітей. Порушені теми включають делікатне питання дітей під час війни, моделі міграції та вплив, який вони мають на майбутні покоління, а також інші погляди на геноцидну природу війни. 

У своєму вступному слові Спікера Сейму Литви пані Вікторія Чміліте-Нільсен зазначила, що за більше ніж два роки повномасштабного вторгнення Росії до України, новини більше не шокують так, як це було на початку вторгнення, незважаючи на факт того, що звірства, які відбуваються, не є менш болючими:

«Ми знаємо, що депортація означає для суспільства, країни, окремих родин. Ми не потребуємо пояснень. Проте, під час моїх зустрічей із колегами з більш дальніх країн, які не мають такого історичного досвіду, який є у нас, дуже важко донести думку, щоб вони повірили, що щось таке може відбуватися взагалі, а особливо у 21-му столітті».

Вона зауважила, що важливо більше говорити про українських дітей в Росії.

«Сьогодні у Сеймі я хочу сказати, що у вас тут є друзі, які розуміють, з чим Україна стикнулася зараз, і які вірять, що правда і перемога буде українською. І ми маємо зробити все, що потрібно, аби ці історії не були забуті. І ми зробимо все, що ми можемо, аби повертати українських дітей до України так швидко, як це буде можливо, відповідно до українських рішень», - зазначила Вікторія Чміліте-Нільсен.

Віцеспікерка українського парламенту Олена Кондратюк у своїй промові під час відеовключення нагадала, що досвід депортацій, на жаль, дуже знайомий і литовському народові. Адже 14 червня всі країни Балтії відзначатимуть страшний день своєї історії – день масової депортації. У 1941 році за кілька літніх ночей з Литви було насильницьки вивезено 17,5 тисяч людей, а загалом радянські депортації торкнулися 130 тисяч литовців. 

«Депортації були злочинним стилем Радянського Союзу, які поламали долі багатьох народів. Росія добре засвоїла цей метод. Лише за два минулих роки, за різними оцінками з відкритих джерел, Росією було депортовано від 3 до 5 млн українців з тимчасово окупованих українських територій. Особлива група в цій цифрі – це примусово вивезені, викрадені та депортовані діти. За офіційними даними української сторони, їх 19,5 тисяч – тих, кого вдалося ідентифікувати. Неофіційна цифра – в рази більша», - зазначила вона.

За її словами, загалом у полоні Росії зараз перебуває 28 тисяч українців, серед яких – журналісти, священники, громадські активісти. Понад 2 тисячі – люди старші за 65 років. Крім того, у полоні залишається велика кількість жінок, як військових, так і цивільних, що теж заборонено Женевськими конвенціями ООН.

Як зазначила Олена Кондратюк, за весь час повномасштабного вторгнення, Україні вдалося повернути лише 388 дітей:

«При цьому, всі міжнародні організації, які мають мандат на контроль дотримання Женевських конвенцій, на перевірку умов утримання військовополонених, на визволення цивільних, виявилися неефективними. Червоний Хрест і структури ООН не можуть нічого зробити. Це однозначний привід переоцінити роль цих організацій у сучасній системі безпеки. Між тим, кожна цифра, кожен рядок, озвучені мною, це – воєнний злочин, що не може лишитися непокараним. Документування таких злочинів – це дуже важливий перший крок на шляху до встановлення справедливості. Я щиро вірю, що будуть і наступні кроки: стягнення репарацій на користь постраждалих, трибунал, покарання. Я вірю, що світ буде з Україною, з її мирним планом, з її прагненням справедливості й з широким розголосом про події і злочини війни».

Голова правління Громадянської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська, яка також є засновницею Центру сприяння документуванню воєнних злочинів (OPORA in Poland) та співзасновницею Міжнародного центру української перемоги (ICUV), у своєму виступі підкреслила геноцидний вимір війни та важливість документування воєнних злочинів для подальших судових процесів.

«У нас немає іншого вибору, ніж боротись, або наше та наступні покоління будуть стертими з обличчя землі, українські діти залишаться без Батьківщини, а ворог піде далі, й в Європі ніхто більше не знайде безпечного клаптика суходолу. Ця війна – геноцидальна з чітким умислом, системністю дій та прорахованими наслідками. Росія хоче знищити українців, як націю, або перевиховати її в недоросіян. Ми втрачали себе мільйонами під час Голодомору 1932-1933 років, в радянських тюрмах та ГУЛАГах. Цей нестерпний досвід буде нас переслідувати й далі, бо досі винуватці та організатори цих масових злочинів не були покараними навіть для історії», - зазначила вона.

Ольга Айвазовська підкреслила, що українці отримали болючий досвід, а очиститись від нього можна буде лише через справедливий суд над агресором та воєнними злочинцями:

«Вище політичне та військове керівництво Російської Федерації повинно бути покараним. І ми разом можемо докласти максимум зусиль до заснування спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії, сприяння розслідуванню справ в МКС, документування воєнних злочинів серед свідків і потерпілих, які проживають в Україні, а також інших іноземних юрисдикціях, просвіті партнерів не на емоційному, а фактологічному рівні з даними та доказами щодо страшних злочинів росіян».

Повний текст її виступу доступний за посиланням.

Також перед учасниками заходу в Сеймі виступила українська 17-річна підлітка Валерія з Нової Каховки Херсонської області, яка розповіла свої спогади про досвід окупації та депортації. Росіяни окупували Нову Каховку в перші дні повномасштабного вторгнення. А коли через рік до міста наблизились українські війська, окупанти оголосили «евакуацію» і Валерію разом з іншими дітьми вивезли в окупований Крим буцімто на два тижні. Дівчина пробула в депортації два місяці, а потім її змогла забрати бабуся. Згодом Валерія сама приїхала на підконтрольну Україні територію. Тепер вона живе в Києві й дистанційно навчається в медичному коледжі. Але робота з травматичним досвідом триває: дівчина займається із психологинею БФ «Голоси дітей».

«Росіяни вкрали в мене півтора року дитинства. Мені довелося дуже рано подорослішати. Замість «освобождения» росія подарувала мені хронічний стресовий розлад», - констатувала дівчина.

Вона розповіла, що в депортації українських дітей змушували співати російський гімн і вчити псевдоісторію, намагаючись стерти їхню ідентичність. Крім того, окупанти агітували дітей переїжджати в Росію, отримувати російські паспорти і вступати в тамтешні виші:

«Нас повністю асоціювали як дітей російської федерації. Вони просто стерли той факт, що ми українці».

Крім того, питання можливих шляхів юридичної та політичної відповідальності за депортацію та викрадення українських дітей Російською Федерацією підняла головна комунікаційниця БФ «Голоси дітей» Ольга Тимченко. Вона також розповіла про психологічну реабілітацію дітей після травми війни:

«Понад сотня наших психологів у 15 центрах по всій країні щодня допомагають дітям справлятися із жахом війни. Щомісяця в наших центрах ми допомагаємо 1 тисячі дітей. Щодня ми стикаємося з горем. Страшним горем, адже про нього говорять діти».

У межах заходу також показали короткометражний фільм «Що ми втратили», який створили підопічні підлітки фонду «Голоси дітей».

Організаторами заходу стали Голова Сейму Литовської Республіки, та громадські організації: Ukreate Hub (Литва), Громадянська мережа ОПОРА (Україна), Центр сприяння документуванню воєнних злочинів / OPORA in Poland (Польща), БФ «Голоси дітей» (Україна), Міжнародний центр української перемоги / ICUV (Україна).